Історичну повість «Захар Беркут» І.Я. Франко написав у 1882 році. На той час він уже завершив навчання на філософському факультеті, серйозно займався перекладами з давньогрецької мови та фольклористикою. У цей період відбувався поступовий перехід Івана Яковича від романтичного стилю до реалізму.
На початку 1882 року І. Франко у листі своєму товаришеві Іванові Білею зізнався, що має ідею написати «історично-сенсаційно-реальну» повість німецькою мовою. Він вже два місяці жив з такою думкою, але не знав, чи вийде з того щось.
Поштовхом до початку роботи над повістю «Захар Беркут» став літературний конкурс, оголошений наприкінці вересня 1882 року львівським часописом «Зоря». Півтора місяця працював письменник над твором, а в 1883 році отримав за нього премію. Твір було опубліковано на сторінках «Зорі».
Твір «Захар Беркут» дослідники визначають як історичну повість. Він середній за обсягом, має дві сюжетні лінії: боротьби тухольців з монголами та кохання Максима й Мирослави. Основа твору – історичні події. І. Франко написав про напад монголів на руські землі.
Назва твору зосереджує читацьку увагу на образі мудрого тухольського старійшини Захара Беркута.
Тема аналізованої повісті – боротьба руського народу за свою землю з монголами. Ідея твору – возвеличення мужності та кмітливості, рішучості, вірності своїм принципам, утвердження важливості єдності як запоруки благополуччя, перемоги у нерівній боротьбі; засудження підступності, зради, жадібності.
У сюжеті твору переплітаються дві сюжетні лінії. Вони тісно пов’язані між собою. Сюжет розкривається послідовно. Експозиція – полювання на ведмедів, докладна розповідь про життя Захара Беркута. Зав’язка – вбивство Тугаром Вовком Микити Вояка на копі. Розвиток дії – втеча Тугара Вовка та Мирослави з Тухлі, їхній прихід до монголів, перше зіткнення з монголами (у садибі боярина), перехід Мирослави на бік тухольців, намагання монголів вибратися з пастки. Кульмінаційних точок у повісті кілька, найпомітніші такі: взяття Максима в полон, пропозиція обміняти Максима на вихід монголів з кітловини, погрози Бурунди вбити Максима. Розв’язка – порятунок Максима, гибель Тугара Вовка, смерть Захара Беркута. Перед смертю Захар Беркут благословляє сина та Мирославу.
Система образів повісті нескладна. Головними героями твору є Захар Беркут, Максим Беркут, Мирослава та Тугар Вовк. Другорядні – дружинники боярина, Пета, Бурунда, збірні образи тухольців та монголів. І. Франко створив цілісні образи не лише головних, але й другорядних героїв. Важливими також є образи-символи: липа, Сторож, копне знамено.
Композиційно твір стрункий. Починається він епіграфом, після якого є невелика вступна частина. Письменник порівнює сучасність та майбутнє. Повість складається з дев’яти розділів. Останній розділ завершується лаконічними образами автора про давнину, сучасність й слова Захара Беркута.
У художньому оформленні привертають увагу історизми й діалектизми, вони допомагають відтворити колорит епохи й місцевості. Твір також насичений художніми засобами (епітетами, порівняннями, метафорами, гіперболами тощо).