Захар Беркут – головний герой однойменної повісті І.Я. Франка. Читач дізнається про нього з розмови його сина Максима з боярином Тугаром Вовком. Тоді ж складається перше враження про Захара Беркута як про мудрого чоловіка, якого шанують односельці. Перше враження знайде підтвердження у наступних розділах.
Знайомлячи нас ближче з героєм, І.Я. Франко описує його зовнішній вигляд. Захар Беркут був «сивий, як голуб» чоловік високого зросту. Мав він вже 90 літ. Незважаючи на вік, він вирізнявся поважною поставою, був кремезним та сильним. Обличчя старого здавалося строгим.
Захар Беркут був найстарший у громаді. Троє його синів вже сиділи між старцями громади. Усього ж чоловік мав вісьмох синів.
Вражає багатющий життєвий досвід героя. Будучи молодим, він встиг помандрувати. А почалося все з того, що Захар Беркут захотів навчитися лікарській справі. Він багато чув про одного ворожбита, але викрив його. Славний у багатьох громадах лікар виявився ні на що не здатним. Захар звик доводити справи до кінця, тож пішов на Афонську гору, аби стати учнем монаха Акинтія – столітнього старця. Монах умів лікувати рани. Захар Беркут пробув у нього три роки.
Життя у монаха дуже змінило Захара Беркута. Його слова могли гостро стати проти неправди, а мова його лилася спокійно, впевнено, розумно. До походу на Афон Захар Беркут дуже любив громаду, тепер же його любов стала ще палкішою.
Чотири роки мандрував герой, побував і в Києві, і в Галичі. Побачене остаточно визначило його ставлення до князів та простого люду. Князі намагалися ослабити громади, щоб люди ставали їхніми слугами. Зрозумів тоді Захар Беркут, що врятувати простий люд можна тільки зміцненням громад з добре налагодженими, розумними порядками.
Захар Беркут повернувся у рідний край і почав зміцнювати громаду, утворювати тісні зв’язки з сусідніми громадами. Сімдесят років минуло з того часу. Діяльність Захара Беркута мала добрі плоди. Старець же найбільше любив свою громаду. Тухольці шанували його, тому радо прислухалися до його мудрих слів.
Хоч у дев’яносто років Захар Беркут ще мав силу, але роботу в полі та скотарство покинув. Натомість старий продовжував плекати сад, працювати на пасіці та лікувати людей. Садівництву він радо навчав інших. Захар Беркут бачив своє призначення в тому, щоб допомагати людям, йог життєвим кредо можна вважати слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим».
Обов’язок перед громадою завжди в Захарові Беркуті переважував особисте. Коли Тугар Вовк пропонував віддати йому сина Максима в обмін на вихід монголів з кітловини, Захар Беркут відмовився. Він знав, що таким кроком принесе величезне горе у сусідні громади. Герой завжди чинив так, щоб не заплямувати совість. Страшним було б для нього дізнатися, що його син знеславив себе.
Захар Беркут був сміливим. Він не боявся ні боярів, ні князя. На копі він різко відповів Тугару Вовкові, хоч знав, що це може обернутися непередбачуваними наслідками. Також Захар Беркут був справедливим. Він прийняв Мирославу, адже бачив в ній не дочку боярина, а велике, хоробре, добре серце.
Отож, головний герой повісті «Захар Беркут» – мудра людина зі світлою душею. Це світло приваблювало інших людей та зігрівало їх.