У системі образів повісті І. Франка «Захар Беркут» можна виділити позитивних та негативних героїв. Тугар Вовк належить до негативних, однак цей образ не є таким однозначним.
Тугар Вовк – чоловік середніх літ, боярин. Він мав міцну статуру: був плечистим, підсадкуватим. Мав чорне волосся, а обличчя його вражало грубими обрисами. Загалом він «подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». Зовнішній вигляд героя відображав його вдачу.
Князь Данило подарував Тугарові Вовку тухольські землі. Уже в наступних розділах дізнаємося, що Тугар Вовк прийняв цей дарунок, адже інші бояри спілкувалися з ним не охоче, підозрюючи його у зраді. Їхні припущення, на жаль, були правдою. Тугар Вовк знався з ворогами - монголами.
Приїхавши на тухольські землі, боярин влаштував полювання на ведмедів. Він давно захоплювався мисливством, був старим вояком. Смак перемоги приносив йому надзвичайну насолоду. Але, як виявилося, його самовпевненість часто переважала здоровий глузд. Так і на полюванні Тугар Вовк ледве не потрапив до лап ведмедя.
На Тухольщині боярин надумав встановити свої порядки. Він відібрав у селян найкращі землі, почав стягувати більшу данину. Тугар Вовк вважав, що люди повинні коритися тільки тому, що він вельможа. Боярин був певен, що тухольці змиряться й будуть його слугами. Але він помилився. Громада чинила опір.
Тугар Вовк любив владу, звик, що прості люди підкорювалися йому. Прислухатися до їх думки він вважав приниженням. От чому він спочатку відмовлявся прийти на копу – браду тухольців. Врешті боярин погодився. На копі він доводив своє право володіти землями, показуючи грамоту князя Данила. Його лютило те, що тухольці не зважали ні на документ, ні на слова Тугара Вовка. На цій же раді боярин скоїв лихе - вбив Микиту Вояка, який хотів його викрити. Микита Вояк був свідком зради князя, знав, що той перейшов на бік монголів. Тугар Вовк, не роздумуючи, вбив чоловіка. Цей вчинок показує жорстокість боярина.
Після всього цього боярин знову подався до монголів. Так він хотів уникнути тухольської кари та ще й здобути багатство, посади.
Життя підступного боярина закінчилося трагічно: разом з монголами він загинув у кітловині. Але встиг Тугар Вовк зробити перед смертю і добру справу. Він урятував Максима Беркута. Цікаво, що Тугар Вовк умів бачити хороше «смердах». Наприклад, він помітив рицарську вдачу Максима, мудрість Захара Беркута. Але такі думки боярин швидко відкидав, бо вважав, що ці люди не можуть до нього рівнятися.
Незважаючи на чорну душу, боярин зміг виховати прекрасну доньку Мирославу. Мати дівчинки померла від час пологів, тому Тугар Вовк займався вихованням сам. Боярин дуже любив свою доньку, але не завжди розумів її поривань. Наприклад, він не міг змиритися з її коханням до Максима. Він намагався «врятувати» дівчину від цього почуття, відмовити, навіть не замислюючись над тим, що робить їй боляче.
Тугар Вовк – жорстока людина, здатна на будь-що, аби порятувати себе, отримати вигідне становище. І хоч деякі вчинки героя приємно дивують, загальне враження негативне.