Єдиним чітко окресленим жіночим образом повісті І. Франка «Захар Беркут» є Мирослава – дочка Тугара Вовка. Її батькові, який був боярином, князь Данило подарував тухольські землі.
Читач знайомиться з Мирославою під час ловів на ведмедів, влаштованих її батьком у нових володіннях. Дівчина вмовила взяти і її на це небезпечне полювання. Дивують і характер, і захоплення героїні, але І. Франко пояснює їх.
Ще немовлям Мирослава залишилася напівсиротою. Її мати померла зразу після її народження. Дівчину спочатку виховувала нянька-мужичка. Вона привчила її до всякої ручної роботи. Коли Мирослава підросла, її виховання взяв на себе батько. Він брав дівчинку всюди з собою, навчив володіти зброєю та дивитися в очі небезпеці. Не дивно, що так сформувалася рішуча та пряма вдача. Але ж ці риси характеру поєднувалися з ніжністю та добротою, скромністю. Протилежне поєднувалося в Мирославі гармонійно, зачаровувало всіх, хто її знав.
Саме поведінку й характер дівчини запам’ятовували інші люди, бо ж її краса була звичною: «багато її ровесниць могло стати з нею нарівні», навіть в дечому перевершували її.
Чи не найпомітнішою рисою дівчини була сміливість, яка проявлялася у різних ситуаціях. Мирослава боролася з ведмедицею, відстоювала свою думку перед батьком, з’явилася перед тухольською громадою, ризикуючи бути вигнаною.
Мирослава завжди слухалася свого серця. Вона одразу відчула, як в ньому почало розгоратися почуття кохання до Максима. Дівчина швидко зрозуміла, що цей парубок – її доля. Тугар Вовк був проти такої пари для доньки, вважаючи Максима Беркута нерівнею. Але Мирослава, стоячи перед батьком, рішуче сказала Максимові, що буде його.
Героїня не могла терпіти зраду. Їй було нестерпно усвідомлювати те, що її батько пішов до монголів, зрадивши своїх людей. Мирослава не захотіла йти батьковою стежкою, тож вирішила повернутися до тухольців. Тяжко було їй залишати Тугара Вовка, адже дуже любила його. Мирослава намагалася відмовити батька йти до монголів, але він не послухався.
Дівчина повернулася до тухольців, змогла довести їм, що прийшла з чистою душею та добрими намірами. Мирослава любила Максима, а тому пішла до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку. Окрім того, таке рішення дівчина прийняла, бо Захар Беркут здавався близьким їй по духу
Важко було Мирославі робити вибір, коли йшлося про громаду і про порятунок коханого. Дівчина була згодна пожертвувати безпекою тухольців та сусідніх громад, аби тільки врятувати Максима. Але ні Захар Беркут, ні Максим не погодився з таким рішенням.
Все ж Мирослава допомогла врятувати Максима. Тільки в неї була можливість пройти в табір монголів. Цим дівчина і скористалася, аби розповісти Максиму Беркуту, як урятуватися з полону та ще й врятувати тухольців.
Мирослава із повісті І. Франка «Захар Беркут» – втілення жіночності, ніжності, а також сміливості й рішучості. Дівчина опинялася у скрутних ситуаціях, але жодним вчинком не заплямувала своєї совісті.