Поема «Енеїда» І. Котляревського – бурлескно-травестійна переробка давньоримської однойменної поеми Вергілія. Одна з ознак бурлескно-травестійного стилю – комічне змалювання серйозних явищ. Тож, не дивно, що у творі І. Котляревського гумор та сатира відіграють ключову роль у змалюванні образів, розкритті ключових тем. До речі, сучасники Івана Петровича згадували, що той неперевершено розповідав народні анекдоти, умів дотепно жартувати. Очевидно, це мало вплив на поему «Енеїда».
З гумором І. Котляревський пише про початок Енеєвих мандрів: «... він, взявш торбу, тягу дав; забравши деяких троянців, осмалених, як гиря ланців, п’ятами з Трої накивав». У такому ж тоні змальована Юнона, яка «впрягла в гинджолята павичку» і помчала до Еола. Образ Юнони змальовано то в гумористичному плані, як в наведеному прикладі, то в сатиричному.
Узагалі ж боги, які уособлюють панство, змальовані у поемі сатирично. Наприклад, Еол розповідає Юноні, чому він порозпускав свої вітри: «Борей недуж лежить з похмілля», «Зефір же, давній негодяй, з дівчатами заженихався», «Евр в поденщики найнявся». Нептуна І. Котляревський називає драпіжкою, тобто хабарником, Юнону – «сучою дочкою», Венеру – «не послідньою шльохою». Як бачимо, І. Котляревський не соромиться говорити про богів грубо, нерідко використовує і лайливі слова.
Представниками панської верхівки є й царі та цариці, у яких гостюють троянці. Привертає увагу образи царя Латина та його рідних. Їх І. Котляревський зображує то з гумором, то сатирично. Наприклад, гумористично змальовує письменник царський інтер’єр. Замість трону цар сидить на дзиглику, а цариця – на ослоні. Від царевого дзиглика була прослана ряднина «до самой хвіртки і воріт». Невідповідність наших стереотипних уявлень про царські палати та змальованого у поемі створює комічний ефект.
Жадібність царя Латина, його дружини та дочки І. Котляревський зобразив сатирично. Еней зробив їм щедрі подарунки, а вони «зглядалися проміж себе, із рота покотилась слина, до себе всякий і гребе, які достались їм подарки, насилу обійшлось без сварки».
Особливого сатиричного звучання набувають образи грішників у картинах пекла. Те, «які муки вони терплять» – гостре висміювання їхніх гріхів.
Комічні ситуації також є засобами гумору та сатири. Наприклад, на Олімпі зчиняється сварка між Венерою та Юноною, богині стають схожими на сварливих перекупок. Вони ладні вилаяти одна одну і навіть побити.
Засобом комічного є й мова поеми. Наприклад, з гумористичною метою використано у творі макаронічну мову – суміш слів з різних мов, переінакшування слів на іноземний лад. Наприклад, Еней, говорячи до царя латина, додає до слів латинські закінчення, використовує латинські слова: «Енеус ностер магнус панус іславний троянорум князь, шмигляв по морю, як циганус, ад те, о рекс! прислав нунк нас».
Отож, гумор та сатира в «Енеїді» допомагають викрити суспільні вади, висміяти недоліки вдачі, притаманні окремим людям. І. Котляревський повчає читачів, використовуючи дотепне, іноді дошкульно-смішне слово.