9 вересня 1769 року у Полтаві народився Іван Петрович Котляревський – основоположник нової української літератури, драматург та театральний діяч. Батько майбутнього письменника Іван Петрович Котляревський був канцеляристом у міському магістраті, а мати Параска Леонтіївна Жуковська походила з козацької родини. Згодом Котляревські стали частиною дворянства: їм було «пожалувано» відповідне звання.
Батьки піклувалися про освіту Івана. Спочатку сина віддали на навчання до дяка, а в 1780 році Іванко вступив до Полтавської семінарії. У підлітковому віці він захопився латиною, німецькою та французькою мовою. Цікавили хлопця й риторика, поетика, антична література. Навчаючись у семінарії, І. Котляревський познайомився із творчістю Вергілія, Горація, Овідія, пробував перекладати їх творі. Уподобання вплинули на хлопця, сформували його естетичні смаки. До речі, залишилися спогади семінаристів, які навчалися разом з Котляревським, про те, що Іван легко добирав рими. У семінарії хлопця називали римачем.
Навчання у Полтавській семінарії І. Котляревському довелося кинути у 1789 році через смерть батька. Юнак працював у полтавських канцеляріях. Згодом залишив чиновницькі посади і почав вчителювати у поміщицьких родинах. У цей період життя І. Котляревський знайомився з народною творчістю: прислухався до мови, спостерігав за звичаями та традиціями, зокрема на народних гуляннях. Згодом цей досвід допоміг йому створити «енциклопедію народного життя українців ХVIII століття» – «Енеїду». Над твором письменник почав працювати у 1794 році.
Коли Котляревському було 25 років, він закохався. Дівчина йому відмовила, після чого письменник пішов в армію. Сім’ї створити він, на жаль, не зміг.
У 1796 році Іван Петрович став військовим. На службі перебував до 1808 року. Він брав участь у російсько-турецькій війні, у складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку.
І. Котляревський брав участь також у походах на Молдову та Бессарабію. Його знали як хорошого дипломата. Цікавим є те, що Іван Петрович зміг зробити так, щоб вороже місто здалося без бою. Але не тільки словами «воював» письменник. Відомо, що він водив бійців в атаку, отримав кілька нагород.
Навіть під час військових походів Іван Петрович брався за перо, аби писати «Енеїду». Публікувати поему він не збирався, проте охоче читав її друзям. Твір поширювали у рукописних копіях. До 1798 року були готові перші три частини «Енеїди». Вони потрапили до рук конотопського поміщика Максима Пурпури, який цікавився «малороссийским словом». Поміщик надрукував ці частини з помилками та без згоди автора. Котляревський був дуже незадоволений таким вчинком.
До 1808 року отримав чин капітана. У цьому званні І. Котляревський пішов у відставку. Письменник поїхав до Петербурга, щоб влаштуватися на цивільну службу. Цього йому не вдалося. Зате Іван Петрович опублікував чотири частини «Енеїди».
Тільки через два роки у 1810 він отримав роботу. Його було призначено наглядачем полтавського «Дому виховання бідних дворян». Пройшло небагато часу, і цей «будинок» став зразковим навчально-виховним закладом.
Зовсім покинути військову діяльність Іван Петрович не зміг. Уже в 1812 році за наказом князя Якова Лобанова-Ростовського він почав формувати п’ятий козачий кінний полк. Із завданням Котляревський впорався за три тижні. Він поставив царському уряду умову, щоб полк було збережено як підрозділ постійного козацького війська. На жаль, цієї умови не виконали.
У 1818 році І. Котляревський приєднався до масонсько ложі «Любов до істині». На зібранні ложі обговорювали політичні питання. Іван Петрович виконував роль оратора.
У цей же період життя І. Котляревський захопився театром. У 1816 році його призначили директором Полтавського театру. Репертуар йому не сподобався. І. Котляревський вирішив написати п’єсу про життя простого українського люду. Так з-під його пера з’явилася «Наталка Полтавка», яку пізніше І. Карпенко-Карий назве «праматір’ю українського народного театру». Точна дата написання драми не відома. На сцені вона дебютувала 22 квітня 1819 року. До речі, виборного у цій постановці зіграв М. Щепкін – талановитий актор, якого І. Котляревський допоміг викупити з кріпацтва.
Окрім «Наталки Полтавки», живою народною мовою І. Котляревський написав водевіль «Москаль чарівник». Відомо, що письменник ще й грав деякі ролі в п’єсах. На посаді директора театру перебував до 1821 року.
У 1821 році письменник закінчив «Енеїду», хоча над текстом працював ще кілька років, вносячи деякі зміни.
Займався І. Котляревський також громадською діяльністю. Наприклад, у 1827 році він став попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу. Завдяки цій посаді отримав додаткову можливість допомагати хворим та скривдженим людям.
Активну громадську діяльність письменник змушений був припинити у 1835 році, але цікавість до літературного та громадського життя не зникла. Іван Петрович із задоволенням спілкувався із діячами культури: Д. Бантишем-Каменським, М. Гнєдичем, О. Ізмайловим, В. Пассеком.
Фінансове становище І. Котляревського в останні роки життя було скрутним, тож він вирішив опублікувати п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Допоміг у цьому
І. Срезневський. Роботу над «Енеїдою» теж вже було завершено. Письменник продав поему харківському видавцеві О. Волохінову. На жаль, твір повністю було надруковано посмертно, у 1842 році.
10 листопада 1838 року Іван Петрович Котляревський пішов у засвіти. Поховано його у Полтаві на міському кладовищі під тополею, як він і заповідав. В І. Котляревського не було дітей, тому свій дім у Полтаві він заповів економці Мотрі Векливечивій. Також відомо, що незадовго до смерті Іван Петрович відпустив на волю шістьох своїх кріпаків.
Цікаво, що Котляревського часто порівнюють із його земляком – Г. Сковородою. Світогляд, спосіб життя цих діячів багато в чому збігається, але І. Котляревський волів жити у Полтаві, постійні мандри були не для нього.