М. Рильський назвав «Енеїду» І.П. Котляревського «енциклопедією українського життя ХVІІІ століття». І це не дивно, адже перед читачем твору розгортається широка панорама життя різних верств суспільства часів Котляревського. До речі, Іван Петро з 1889 року вчителював. У цей період життя він спостерігав за народним життям: ходив на зібрання, брав участь в іграх. Відомо також, що Котляревський записував фольклор, удосконалював свою мову, поповнюючи лексичний запас словами з народу. Очевидно, все це мало вплив на «Енеїду».
У поемі відображено побут панства (епізоди про богів, царів), козаків (епізоди про троянців), звичайних людей. Уже на початку твору розповідається, як Юнона рушає до Еола з хлібом-сіллю. Цікаво, що бог вітрів живе у звичайній хаті.
Венера одягає кунтуш, очіпок і йде до Зевса. Зевс в той час «кружа сивуху і оселедцем заїда». В «Енеїді» багато назв українського національного одягу. У нього вбрані і боги-олімпійці, і звичайні герої: «Кругом дівчата танцьовали в дробушках, в чоботах, в свитках» (про гостей на банкеті Дідони), «В червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фаналевій, в стьонжках, в намисті і ковтках» (про сестру ДІдони Ганну). Перелік українських страв також вражає: І. Котляревський описує і звичайні обіди, і бенкети, і поминки.
У творі також згадуються українські народні ігри: «Тут всяку всячину іграли, хто як і в віщо захотів, тут инчі журавля скакали, а хто од дудочки потів. Ів хрещика і в горю дуба, не раз доходило до чуба, як загулялися в джгута». Строкаті також тематичні групи лексики на позначення танців (санжарівка, третяк, гопак), музичних інструментів (бандура, скрипка, сопілка, дудка).
Варто також звернути увагу на те, як Дідона говорить про троянців під час першої зустрічі з ними: «Відкіль такі се гольтіпаки – чи рибу з Дону везете, чи, може, виходці-бурлаки, куди, прочане, ви йдете…» У цьому уривку легко вгадати натяки на чумацтво, на бурлакування – явища, поширені у XVII-XVIII століттях.
Хоч у поемі говориться про античних богів, але неодноразово згадуються атрибути християнської віри: Еней хреститься, Венера молиться, у пеклі співають колядок, згадується Великдень. До речі, гріхи, зібрані у пеклі також пояснюються через призму християнської моралі.
У творі згадуються і цікаві українські звичаї. Наприклад, Зевс радить Юноні не журитися за сина, а попонеділкувати. Відомо, що в українських заміжніх жінок був звичай понеділкувати – не виконувати важкої роботи у понеділок.
Говориться у творі також про родинно-побутові свята – весілля, родини. Не можна лишити поза увагою вечорниці та досвітки – вечірні зібрання молоді восени та взимку. Так, троянці «по вечорницям всі ходили, просвітку не було дівкам». На вечорниці Еней потрапляє й у пеклі, де йому ворожать дівчата.
Отож, картина побуту в поемі І. Котляревського «Енеїда» вражають багатогранністю. Автор показав і національний одяг, і страви, і забавки. Не оминув Іван Петрович і народної моралі, яка має релігійні корені.