На відміну від багатьох творів того часу, оповідання Бориса Грінченка «Каторжна» зображує складні душевні поривання, демонструє перетворення дитини в дорослу людину, відкриває, які саме фактори можуть завдати фатального впливу на ці процеси. Навіть другорядні образи несуть вагому психологічні нагрузку, простим способом демонструють вагомі соціальні проблеми, ставлять проблемні питання до читачів.
Письменник належав до літературної течії екзистенціалістів, що намагались зрозуміти, чому людське буття часто носить характер трагізму, наповнене стражданнями, які ніби беруться нізвідки. Причини ще не встановлені, проте питання вже поставлено грамотно, а сам текст оповідання представляє собою зібраний по темі матеріал. Звичайно, без передачі емоцій, відчуттів героїв, він був би непотрібним.
Щоб продемонструвати читачам душевні переживання головної героїні, автор використовує пряму та непряму форму психологічного зображення. Надзвичайно показово виглядають описи маленької Докії: «все з-під лоба», «у землю очі втупивши» вона стоїть біля мачухи, «підійде, голову похнюпить» до батька. Одразу проступає пряме небажання спілкуватися, похмурість, боязкість, неприязнь. Ці ж почуття частіше проступають в словах «вовчий погляд» та «каторжна». Вони прямо вказують на присутність злості, неврівноваженості.
В прямій формі демонструє автор потребу малої дівчинки в ласці, прихильності, любові. Вона промовляє до малого зведеного братика «Поцілуй мене,— ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли...». В цій же фразі опосередковано демонструється глибока туга за померлою мамою.
Твір написано від імені третьої особи, що дає можливість більш повного розкриття душевного стану кожного з образів. Адже в автора немає обмежень, від нього не може бути ніяких таємниць. Можна чітко відслідковувати причинно-наслідкові зв’язки між враженнями, думками, переживаннями, помічати деталі, які герої творів самі не демонструють явно, приховують, або навіть самі про них не знають. Так, Докія не відчувала, що сама почала відштовхувати від себе приязних людей, мститися всім за кожне криво сказане слово, а автор це відмітив: «Вона не могла зрозуміти, що вона сама була винна, відіпхнувши від себе Христю…».
Письменник вільно поводиться з художнім часом, виділяючи для одних епізодів значні частини тексту, повних детальних описів дій та переживань, оминаючи значні часові відрізки, що не мають великої значимості для підтвердження психологічних портретів образів. Завдяки цьому читацький інтерес легко переключається з подій на почуття.
Серед прийомів використовується метод психологічного аналізу та самоаналізу. Складні душевні стани головної героїні розкладаються на складові, щоб стати більш зрозумілими читачам. Прикладом такого самоаналізу зі сторони дівчини можна рахувати рядки: «Потім помалу-малу заворушились у дівчини в голові думки. Які? Про віщо? Вона спершу й сама не знала до пуття, як і про віщо вона дума: думається, та й годі. А думалося все саме смутне, саме невеселе, і ось, нарешті, з цього безладдя розумового вибилася, виявилась виразніш од усіх одна думка: "За що мене так мучать?" А потім: "Хіба я гірша від інших?" Тут складний стан сум’яття душі розділяється на 2 складових – два напрями для роздумів, які героїня виділила для себе в проблемні питання.
Поетапний аналіз особистості охоплює кожен значимий період формування, які для зручності розподілені композиційно на окремі розділи. Другорядні герої виникають по мірі потреби підкреслити важливі віхи в становленні. В більшості їх психологічні портрети показані опосередковано, в непрямій формі. Майстерність письменника дають змогу отримувати зрозумілу картину навіть без точних авторських пояснень.
Використані Борисом Грінченком засоби допомогли детально продемонструвати читачам внутрішній світ героїв оповідання. А це самим замислитись над проблемними питаннями, які були поставлені автором опосередковано, через переказані думки сільської сироти з трагічною долею.