Чимало часу пройшло з тих пір, як села були відірваними від інформаційного простору і жили відособлено одне від одного. А в селах жили люди, що не знали не те що прогресу – звичайного спокою. Докія не дивує своїм відчаєм, різкими поривами зі сторони добра на сторону зла та навпаки. Це не могло бути інакше після дитинства, в якому дівча бачило так мало любові. Але деякі речі мене дійсно збентежили.
Дівчина прийняла смерть, щоб не заподіяти лиха маленькій дівчинці, з якою в неї була взаємна приязнь. Вона не була асоціальною повністю, здатна допустити до свого серця кращі почуття. Мало того, вона таки помічала їх поряд із собою. Чому не потратила хоч трохи свого часу вже дорослою, щоб зажити краще? Завести подруг, стати потрібною у власній оселі. А як їй було так нестерпно, чом не подалась наймичкою в сусідні села? Не звернулась до священика, який в маленьких парафіях завжди виконував роль психотерапевта?
В будь-якій ситуації є вихід, якщо його спробувати шукати. Але ця молода і вродлива дівчина внутрішньо лежала в труні ще після того, як зламали її калину. Вона залишалась психологічно на рівні малої дитини. По-дитячому на всіх ображалась, нерозсудливо кинулась на шию першому ліпшому парубкові, що на неї подививсь. Гормони переважили суспільне виховання і коли йшлося про відносини у парі, і коли дійшло діло до вигаданої розплати.
Що було в ті часи на селі самим страшним? Пожежа. Солома, очерет, дерево – все це спалахувало за секунди. Вогонь гуляв від хати до хати, залишаючи трупи худоби та людей, а ще приречених на голодну смерть. Як вести себе з вогнем дітям вбивалось змалечку у підсвідомість. А Докія, бачте, вирішила випустити таку напасть, і ніщо її не зупинило, до згадки про єдину невинну, на її погляд, душу.
Що може більше свідчити про відчуженість від оточуючого світу? Хіба те, що вона вмудрилась пів року зустрічатися з хлопцем, та ще й не простим. Шахтарем, у яких на той час були дуже вільні погляди на життя. Мало схоже, що відносини мали лише платонічний характер. При цьому мачуха, яка їй проходу не давала, ігнорує цей жахливий на той час факт. Їй не мастили ворота дьогтем, не прославляли по селі язиками. То, може, й відносились не так погано?
Автор наводить на думку про обдарованість сироти до співу та поетичної діяльності, багато разів згадуючи про її тужливі пісні. Для творчої особистості притаманна здатність виплескувати свої емоції, в тому числі відчай, гнів, у вигляді творчості. Мало того, в селах у всі віки поважали за гарний голос та здатність писати пісні. Але навіть талант не став розрадою, містком між ображеною на долю дівчиною та оточуючим її світом. А це свідчить про явне небажання контакту з зовнішнім .
Мені здається, що головне завдання цього художнього твору – показати всім, до чого доводять опущені руки, небажання бачити навкруг себе красу, добро, любов і можливість щось змінити на краще. Це є завжди, в будь-яких обставинах, оточенні. Треба лише захотіти побачити.