Соціально-психологічне оповідання Бориса Грінченка «Каторжна» складається з трьох частин, кожна з яких охоплює важливу частку життя головної героїні – сільської сироти Докії. Поступовість подій супроводжується вільним розумінням художнього часу, коли розділи твору містять в собі різні відрізки реального часу, проте в художньому плані рівнозначні.
Перша частина суміщає одразу дитинство й юність, розпочинається з невеликого прологу. Ним стає ніби винесений за рамки твору епізод, коли ми знайомимось з Докією в самій звичній для неї ситуації. Дівчинку сварять, обзивають каторжною всі рідні по черзі – батько, мачуха, півторарічний малюк. Її не люблять.
У зав’язці ми дізнаємось початок історії, як маленька стала зватися «каторжною». Батько привів мачуху коли дівчаті було сім років. Травмована смертю матері та відношенням батька, вона негативно сприйняла появу нового члена родини. Замість завоювати прихильність, мачуха почала навчання. Стусанами.
Поступово події розвиваються. Дівчина зростає, нападок на неї більшає. Вона не може знайти ніде приязні, останню втіху, калиновий кущ, що нагадував про матір, зрубала мачуха. Далі вже й не оглядається, хоче їй хто добра чи ні. Озлоблена на весь світ, кожному як не визвіриться, то зробить не до толку. Журба, злоба та питання, на які не знаходила відповіді – все що залишилось після підліткового віку у колись чуйної та творчо обдарованої істоти.
В другій частині читач дізнається, що попри все серце дівчини згодилося прийняти в себе кохання. Проте обрала недосвідчена Докія молодого та легковажного шахтаря, якого цікавила тільки дівоча врода.
Третя частина містить кульмінаційні події. Не витерпівши зради коханого та його глузування просто посеред зібрання сільської молоді, головна героїня йде на злочин і намагається спалити їх всіх разом живими в одній із хат.
Розв`язка трагічна. Раптом Докія згадує про дівчинку Саньку, що єдина з приязню ставилась до неї, дуже подобалась. Ради того, щоб дівча вижило, палійка намагається знешкодити вогонь. Поряд не бачить нічого підходящого, то ж гасить власним тілом та вмирає від опіків.
В епілозі сцена похорон. Ніхто не плаче, не тужить за сиротою, включаючи рідного батька. Єдине виключення – Санька, ради якої померла відступилась від свого плану помсти. Там же автор нагадує про питання, на яке не змогла дати відповіді Докія: «За що стільки муки, горя та сліз додають людям люди, коли й так життя таке коротке і таке сумне?..». Таким чином підкреслюється проблематика твору, читача направляють до роздумів над ними, загострюють увагу на відсутності відповіді в готовому вигляді та закликають до незримої дискусії.
Крім сюжетних елементів автор використовує поза сюжетні – авторські відступи. Їх призначення – точніше окреслити психологічні характери героїв, допомогти читачам збагнути їх прагнення, причини вчиненого, продемонструвати в світлі суспільно-соціальних правил того часу.
Гострота самої оповіді та поставлених нею питань дає змогу віднести твір до вагомої частини літературної спадщини української літератури, що здатна розвивати молодь, спонукати її мислити, задумуватись над своїми вчинками.