Всі люди чимось нагадують тварин. Хтось полохливий, наче заєць. Інший повільний та поважний, як ведмідь. Є хитрі лиси, запасливі білки, квочки, що завжди клопочуть над своїми дітьми та вірні собаки, що бережуть своїх близьких від напасті. Докії ж випало долею отримати «вовчий погляд», через який не злюбили у родині, не приймали до себе однолітки та односельчани.
Здавалось би, що спільного у страшного хижого звіра та молодої вродливої дівчини. Як виявилось, не вистачало їй доброти та чуйності. Ще в дитинстві, втративши матір та не знайшовши розуміння в батька й мачухи, дівчина сховала кращу частину себе глибоко, закривши шаром злоби, недовіри та зневаги. Сховала так добре, що й сама, й оточуючі забули про її існування.
Докія завжди чекала від життя чогось поганого, про це говорив її вигляд і дії. А відносини між людьми – свого роду дзеркало. Ти усміхаєшся – швидше всього отримаєш усмішку назад. Щедро розділиш скибку хліба – тобі наллють молока. Дивитимешся скоса, з байдужістю, а то й гіркими побажаннями, то отримаєш назад глузування чи нерозуміння. А якщо ти робитимеш це до усіх щодня, рік за роком? Виросте стіна, яку не можна буде ні обійти, ні зруйнувати.
Коли людина відособлена від суспільства, вона стає асоціальною. Одне діло вважати, що суспільство потребує змін і пробувати їх досягнути спланованим шляхом. Інше – мріяти про те, щоб порушити закони і в один страшний момент здійснити мрію злочинним, нещадним шляхом. Як вовк, що довго стояв, зігнувши голову, а потім її підняв, блиснув очима та несподівано стрибнув на здобич, що втратила пильність.
Чи блистіли очі Докії, коли вона підпалювала стріху? Мабуть, що відблиски вогню шаленіли в її зіницях. Проте пожежа була згашена. Все село має бути вдячним маленькій Саньці, що встигла приручити дикого звіра дівочого серця. І це не дивно, бо кожен звір відчуває, коли до нього відносяться по-людськи. Саньку не злякав лютий, відчайдушний погляд відлюдкуватої дівчини, і навіть в момент розпуки та згадала про отримане тепло.
Страшні звірі, коли їх заганяють в кут. Загнана Докія продемонструвала свої найгірші якості – злобу, ненависть, розпуку, невіру. Схильність до вирішення проблем злочинним шляхом. Проте чому? Тому що на все село одна дитина дивилась на неї не так, як дивляться на скажену звірину. Дві сторони однієї медалі. Винна дівчина в своїй ненависті до світу? Однозначно. Але й світ завинив перед нею не менше. Відібрав матір, не давши ласки, вирвавши з серця перше кохання.
Сьогодні кілька наук працюють на те, щоб розібратись у психології дітей та підлітків, допомогти їм подолати труднощі, не замкнувшись в собі, не ставши на лихий шлях. Якщо в родині життя не склалось, можна почати все заново, подавшись навчатись обраній професії. Та що там, хоч в іншу країну рушай. Чи рівняти такі можливості з Докійчиними? Нещасна сирота не мала шансів без сторонньої допомоги. Не отримала, і померла. По смерті її оплакала лише Санька.