Багато в людському характері закладається природою, але поступово життя вносить свої зміни. Минають роки і можна прослідкувати, як змінюються люди. Ось і Докію ці процеси не оминули.
З чого все починалось? Маленька чутлива дівчинка тулилась до матері. Її схильність до музики та поезії стала не в пригоді, а на заваді. Як багато інших обдарованих від природи дітей, вона дуже близько брала до серця тяжке життя найближчої їй людини. Кожна образа, завдана жінці чоловіком, відбивалась на ній сльозами та нагнітала неприязнь до батька. А ще Докія прагла ласки і лише від матері її отримувала. Отак ненавмисне подарунок природи став фатальним, привів до наступних змін, що сталися після трагедії в сім`ї.
Наступний фактор – сімейне виховання. Найсильніше воно вплинуло на семилітню дівчинку. Невдовзі після величезної особистої трагедії, смерті матері, нещасне маля опиняється в одному домі з чужою жінкою. Отримавши подвійний стрес дитина не в змозі бути привітною та радісно бігти виконувати накази мачухи, за що до психологічних страждань додаються фізичні.
Абсолютне нерозуміння з боку батьків, негативний приклад поведінки в вигляді алкоголізму батька та схильності до фізичного насильства мачухи, дали новий напрям для формування характеру Докії. Вона стала зневажати з однаковою рішучістю і себе, і оточуючий світ. Поступово втрачаючи все світле зі свого життя (матір, прихильність звідного малого брата, кущ калини, що уособлював для неї любов), дівчина інстинктивно вирішила не впускати до серця радість. Так легше, не буде чого втрачати.
Третім фактором стало суспільство. І в наші часи набагато легше живеться завжди усміхненим, дієвим екстравертам. На заглиблених в себе людей позирають скоса, їм складніше довести свою професійну майстерність, створити сім`ю. Проте сьогодні їх цькують лише в певних, патологічних, колективах, і вижити, зберігши своє внутрішнє єство, цілком можливо. В ті часи індивідуальність практично не визнавалася. Відлюдкуватих сахались, зневажали, цькували, вважали зв’язаними з нечистою силою або дурними, ні на що не здатними.
З боку всі бачили, що мачуха ганяє дівча кругом хати за неробство або недолуге виконання домашніх обов’язків. Це стало чудовим приводом для місцевої дітлашні, щоб знайти собі веселе заняття та доказати один одному, що вони зовсім інші. Будуть добрими господарями, не те, що та Докія. Дорослі ж тикали пальцями: «Роби до пуття, бо будеш як ото нещастя.» Цієї фрази нема в творі, але є в житті до цих пір.
Кажуть в народі, «скажи людині сто раз, що вона свиня, і та почне хрюкати». Дівчині сказали, ніби вона безтолкова, ні на що не здатна роззява. Вона впевнилась, що нічого доброго в житті ждати не варто. В результаті сформувалась відсторонена від оточуючого, «ворожого» світу особистість. Людина, яка не прагне здобутків, не вміє пристосовуватись до обставин, зневажає спосіб свого життя і нікого не любить, навіть поняття не має, що це таке. На фоні природної чутливості це виразилось в нездорову поривчатість.
Перше кохання стало останньою крапкою, що привела внутрішній конфлікт до максимально можливого розміру. Гендерні відносини – те, без чого здорова людина прожити не може. Перше кохання – перші спроби. Добре, коли це пояснять дома, в родині. Докія вперше за багато років впустила в себе щось гарне, і воно теж ї покинуло. Асоціальність підштовхнула вивернути свій гнів у тяжкий злочин, чутливість – до спроби врятувати невинну душу. Результат конфлікту смерть. І якби вона не наступила таким чином, знайшовся б інший привід. Такого розміру внутрішні розлади – шлях до самогубства, тяжких хронічних хвороб, нещасних випадків.
Доля Докії – показова для багатьох талановитих молодих людей того часу, які не змогли реалізувати себе через сімейні негаразди, не сприймання їх суспільством та нещасливе особисте життя.