Твір «Казка про двох пальців» належить видатній письменниці української діаспори Еммі Андієвській. Історія, описана в ньому, спершу здається виключно фантастичною, розважальною, але насправді в ній прихований глибокий зміст.
Головні герої казки – два маленькі пальці, що жили разом з іншими п’ятьма братами на одній матері-руці. Старші пальці пишалися своїми звитягами та вимагали послуху від менших родичів. Головним героям це не подобалось, бо вони вважали, що теж заслуговують на перше місце на руці. Одного разу вони посперечалися між собою, хто з них найкращий. Розсудити їх ніхто не зміг, тому вони пішли у світ у пошуках судді. Після довгих поневірянь пальці опинилися в дивному королівстві на самому кінці світу. Правила тут королева Гасова Лампа. Герої попросили її стати для них суддею. Гордовита правителька, яка змушувала всіх називати себе Сонцем, погодилася, але за умови, що пальці будуть її лицарями. В її королівстві точилася давня війна з володарем Вогненної Свічки – і тому їй не вистачало воїнів. Королева попередила, що вороги дуже підступні, адже невидимі. Вони могли з’явитися будь-де і будь-коли, коли на них не чекали. Завдяки невидимості вороги легко розправлялися зі всіма лицарями королеви, і тому кожний новий рубака тішив її серце і давав надію на перемогу. Навряд чи пальців можна було назвати рубаками, але вони погодилися на умови.
Коли вартові вивели пальців за межі королівства, то вони попадали на землю від довгостримуваного сміху. Від природи герої мали гарне почуття гумору, і тому їх смішила думка, що тепер вони лицарі Гасової Лампи. Кумедність ситуації була настільки для них великою, що пальці навіть не відчували страху перед невидимими ворогами. Вони не помітили, коли підступні рубаки напали на них, тому що продовжували кататися на землі від сміху. І дивна річ – непереможні до цього часу воїни не змогли нанести жодного удару пальцям, всі удари відскакували від них, як від влучного жарту. Непомітно для самих себе головні герої перемогли ворогів, чия підступність була у невидимості.