«Казка про двох пальців» Емми Андієвської містить в собі багато мудрих настанов. Письменниця подає їх в легкій, інколи гумористичній формі, тому вони добре сприймаються.
Головні герої твору – маленькі пальці, молодші діти матері-руки, що загалом мала сім пальців. Якось молодики посперечалися, хто з них кращий, і вирушили в мандри, щоб відшукати собі суддю. Дійшли вони аж до самого краєчку світу, і побачили там королівство. Правила у ньому самозакохана королева Гасова Лампа. Пальці уклали з нею угоду: вона їх розсудить, а брати стануть її лицарями. В той час королева воювала з володарем Вогненної Свічки і потребувала нових рубак. Вороги правительки були незвичайні, їх підступність полягала в невидимості. Ніхто ще не міг перемогти невидимих воїнів. Тому пальці дуже ризикували, погодившись на умови королеви.
Коли герої залишилися сам на сам поза межами королівства, то почали разом голосно сміятися з того, що вони лицарі Гасової Лампи. І навіть коли на них зненацька напали вороги, вони їх не помітили. Їх об’єднав дружній сміх і почуття взаєморозуміння. Невидимі вороги лютували, бо кожний їх удар відскакував від пальців, як від влучного жарту. Так головні герої без жодних зусиль стали переможцями. Але раптом вони помітили, що самі стають невидимими. Відразу їм пригадалася мудрість: хто з ким бореться, той тим стає. Невидимі воїни мали надзвичайну силу, і таку ж силу в собі відчули пальці. Різниця в тому, що воїни Вогненної Свічки направляли її на лють, а наші герої вирішили робити добро, тому що, об’єднані дружнім сміхом, вони відчули братерську любов і підтримку.
Маленькі пальці пройшли складний шлях у пошуках відповіді на своє питання і в результаті стали сильними.