Венера – другорядна, але яскрава героїня поеми І. Котляревського «Енеїда». Іван Петрович переодягнув її в українське вбрання, як і інших героїв. Богиня кохання та краси – мати Енея. Дуже не любила Венеру богиня Юнона, зокрема й тому, що колись богиня кохання отримала яблуко від Париса.
Читач і без портретних характеристик розуміє, що Венера дуже вродлива, але
І. Котляревський подає короткі описи зовнішності богині, зокрема пише про неї так: «Венера білолика, красна, курносенька, очима ясна і вся, як з кров'ю молоко». Цікаво, що поет приділяє увагу і запаху, який долинав від неї: «васильків, м’яти і амбре».
Образ Венери автор створив в бурлескному стилі. Вона постає перед читачем легковажною жінкою, яка звикла досягати свого жіночими чарами, лестощами. Так, побачивши, що Еол намагається збити зі шляху Енея, Венера «умилася, причепурилась і, як в неділю нарядилась» і подалася до Зевса – свого батька. У цьому ж епізоді Іван Петрович лаконічно характеризує вдачу богині: «Венера, не послідня шльоха, проворна, враг її не взяв».
Венера дуже любила свого сина, дуже хотіла, щоб він жив в спокої та щасті. Досягти цього вона готова була будь-якими способами. Так, Венера свашкувала, щоб Еней залишився жити з Дідоною у Карфагені. Коли це не вдалося, мати намагалася допомогти синові в інших справах, зокрема й у війні проти латинців.
Венера дізналася, що її синові доведеться брати участь у складних битвах. Вона звернулася до Вулкана, аби той викував Енеєві обладунки, які б захистили його від усякої зброї. Богиня знала, як швидко умовити Вулкана. Вона «без спідниці, боса, в халатику, простоволоса» тайком до нього кралась, «а все то хитрость єсть жіноча, новинкою щоб підмануть». Бог Вогню не встояв перед красою Венери, одразу ж узявся до роботи. У цьому ж епізоді І. Котляревський підкреслює материнську любов богині: «Венера, як правдива мати, для сина рада все оддати, з Вулканом рада в кузні жить».
Коли Зевс наказав не втручатися в земні справи, Венера пішла наперекір його слову, побачивши, що її сина поранили. Вона помчала на допомогу, вилікувала синові рани цілющими травами.
Венера була гостра на язик. Вона уміла постояти за себе. Наприклад, вона не боялася сваритися з Юноною, а іноді й різко відповісти Зевсу. І. Котляревський пояснює, чому Венера смілива. Вона жила з воєнними, їла з ними м’ясо, пила у трактирах пунш «частенько на соломі спала, в шинелі сірій щеголяла». Не цуралася богиня чорної роботи: «манишки офіцерські прала». Тож, коли Зевс почав лаяти богів за їхні чвари і погрожував покаранням, Венера підійшла до нього «по-драгунськи сміло». Вона наводила аргументи, чому треба захистити Енея, а потім сказала: «Карай мене, — карай! я мати, я все стерплю ради дітей!» Цими словами автор знову-таки виявляє симпатію до Венери як до матері.
Венера була кмітлива, хитра. Побачивши, що вже набридла Зевсу і він до неї прислухався неохоче, подалася до Цибелли. Венера знала, що громовержець обов’язково прислухається до своєї неньки.
Отже, Венера з поеми І. Котляревського «Енеїда» може здатися легковажною, але вона хороша мати, за що й заслуговує поваги.