Петро в п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка» - ідеальний образ представника трудового народу. Він бідний, але чесний.
Хлопець не мав родини, не знав свого походження. Його прийняв як годованця у власний дім у Полтаві батько головної героїні Наталки. Петрусь ріс добрим, проворним і роботящим. А як виріс, то став справжнім красенем. Тому й не дивно, що його покохала Наталка. Хлопець відповів їй взаємністю. Між ними була невелика різниця у віці (Петро старший на три чи чотири роки), але велика соціальна різниця. Родина Терпилів була заможною, а Петро був бідним сиротою. Тому молодим заборонили одружитися. Хлопець дуже поважав людей, які його колись із жалощів прийняли до себе, тому не став суперечити, а вирішив піти у світ на заробітки, щоб розбагатіти. Так почалося його бурлацьке життя.
Петро постійно мандрував у пошуках роботи, завдяки чому побачив багато міст і побував біля моря. Незважаючи на бідність та прагнення зберегти кожну зароблену важкою працею копійку, він відвідав у Харкові театр, бо прагнув до саморозвитку. Цікаво, що його естетичний смак виявився кращим, ніж, наприклад, у таких багатіїв, як возний та виборний. Ці пани вміли бачити лише матеріальну користь, тому гра в театрі їм здавалася дурним витрачанням грошей. Петро ж дивився комедії із захопленням, намагався їх зрозуміти, висловлював власну думку про побачене.
Люди, які ставали бурлаками-заробітчанами часто черствіли душею, але з Петром так не сталося. Він залишився чутливою, м’якосердою особистістю. З однієї сторони, це не дуже добре для нього, адже він не може вперто боротися за своє щастя. З іншої сторони, саме за доброту та м’якість його любили.
Петро – слабовільна та нерішуча людина, що зумовлено його підневільним становищем бурлаки. Він не звик протистояти старшим за нього чи людям, які мають владу. Тому він не суперечить ні Терпилисі, ні возному. Хоча це ще можна пояснити його співчуттям до матері, яка прагне щастя для своєї доньки. Петро вважає, що в нього така доля, що він з’явився тоді, коли Наталка вже заручилася з возним, і тому він не хоче псувати весілля. Хлопець здатен на самопожертву заради щастя коханої людини. Він віддає Наталці всі зароблені гроші як придане, щоб возний не дорікав їй бідністю. Це доводить, що Петро любить дівчину «більше як самого себе». Всі були здивовані вчинком благородного парубка. Терпилиха підсвідомо розуміє, що кращого чоловіка, ніж Петро, Наталка не знайде. Навіть возний переймається добрими почуттями Петра і робить гарний вчинок – відмовляється від весілля. Тепер немає перешкод для щастя закоханих. А щастя для них – це дружнє трудове життя з коханою людиною.
Петро і Наталка схожі, вони чесні, працьовиті, здатні на самопожертву. Тому їх кохання справжнє і пройшло всі випробування. Вони створені, щоб бути разом і робити цей світ кращим!
Образі Петра у творі уособлює такі риси характеру – вірність у коханні, великодушність, доброту та співчуття до інших.