Образ Тетерваковського важливий у п’єсі, адже він є учасником головного конфлікту, що полягає в боротьбі за особисте щастя.
Пан Тетерваковський – дворянин, що займає посаду возного, до обов’язків якого входить розвозити документи до повітових судів, виставляти майно боржників на продаж, складати скарги та позови на замовлення. І хоча ця посада вважалася найнижчою серед дворян, проте герою вона давала можливість збагатитися, видурюючи гроші у клієнтів. Отже, возний є образом хабарника того часу.
Тетерваковський – продукт чиновницького середовища, де процвітало хабарництво. Для чоловіка споживацький спосіб життя був настільки звичним і нормальним, що він навіть його не соромився. Возний засмучений з приводу того, що уряд почав протидіяти хабарництву. В розмові з виборним, який розказав про такі дії уряду, герой з сумом зазначає, що важко стає жити на світі, маючи на увазі, що стало складно «випрошувати» собі подаруночки.
Влучно про возного говорить родич Терпилихи Микола: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!». Життєве кредо Тетерваковського – сильний панує над слабким, багатий – над бідним, всі люди обманюють один одного, бо так і треба. На підтвердження своєї думки чоловік співає пісню «Всякому городу нрав і права…», що є перекрученим варіантом вірша Григорія Сковороди. Таким чином возний обґрунтовує «законність» хабарництва, адже всі люди не без гріха.
Коли Петро (головний герой, коханий Наталки) вперше бачить возного, то думає, що він є старшим у селі, адже той поводиться дуже впевнено та зверхньо. Микола заперечив це, пояснивши, що возний тільки живе в їх селі, а справи робить у місті. На думку Миколи, возний ледь вибився у пани, а вже бундючиться.
Оскільки в селі майже всі неписьменні, то возного вважають освіченою людиною. Хоча насправді знання героя дуже поверхневі. Це помітно по його мові, яка складається з канцеляризмів, церковнослов’янізмів та слів розмовного стилю. Коли він не знає, що сказати, то заповнює паузу висловом-паразитом «теє-то як його». Возний часто складає різні документи, тому навіть при звичайній розмові використовує офіційно-ділову лексику, вважаючи, що так набиває собі ціну та заплутує співрозмовників. Тетерваковський вважає себе знавцем і в культурній сфері життя, хоча насправді не має естетичного смаку: співає вульгарні романси; знецінює театр, вважаючи, що за гру не варто стільки платити.
Коли возний зізнається Наталці у коханні, то також використовує недоречні канцеляризми, роблячи ситуацію смішною. Наталка – розумна дівчина, хоч і проста, тому бачить, що Тетерваковський не є гідним женихом, але відмовляє йому хитро, щоб той не образився. Та возний не хоче так просто здаватися, для нього Наталка – ніби чергова судова справа, яку потрібно виграти. З допомогою виборного йому вдається заручитися з нею. Але коли в селі з’явився Петро, Наталка відмовилась грати весілля з возним. Тоді возний почав погрожувати всім причетним судовою розправою. Петро не хоче бути причиною неприємностей, і тому відмовляється від Наталки, хоча помітно, як йому важко це робити. Він віддає всі зароблені гроші коханій як придане, щоб Тетерваковський потім не дорікав їй. Всі вражені вчинком доброго Петруся, навіть пан возний. Побачивши щирість почуттів закоханих, возний передумав одружуватися з дівчиною. Він каже, що давно хотів зробити добру справу, але не мав нагоди, тому зараз саме час.
Як бачимо, образ возного – суперечливий, він має багато недоліків, але не позбавлених і чеснот. Недаремно в кінці твору виборний говорить: «Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії».