Наталка Полтавка – головна героїня однойменного твору Івана Котляревського. Це ідеальний образ української жінки, адже вона є втіленням багатьох чеснот.
Цікавою є самохарактеристика героїні. Дівчина говорить про себе, що вона не багата і проста, але чесного роду. Вона не соромиться праці: носить воду, шиє, пряде. Не зважаючи на свою очевидну вроду, героїня співає так: «... Дівка проста, не красива...». Отже, Наталка ще й скромна людина.
На час дії твору Наталка живе в селі біля Полтави, в бідній хатинці з матір’ю. Але вони не завжди жили в таких обставинах. Раніше в них був будинок у Полтаві та всього в достатку. Та батько дівчини почав пиячити та розважатися – і збанкрутував. Старий себе згубив і родину залишив без копійки. Терпилиха (мати Наталки) вимушена була продати будинок та купити маленьку хату в селі. І хоча дівчина бралася за різну роботу, проте жили жінки бідно та не було кому їх захистити.
Вичерпну характеристику дає Наталці виборний, який із захопленням зазначає, що та «золото – не дівка!» Вона гарна, розумна, працьовита, окрім того, має добре серце, підтримує свою матір, поважає старших. Інші батьки в селі ставлять Наталку за приклад своїм дітям. Зважаючи на всі чесноти дівчини, не дивно, що нею зацікавився навіть пан возний. Він залицяється до Наталки, говорить про шлюб, але вона не приймає його почуттів, пояснюючи це їх соціальною нерівністю.
Горпина Терпилиха розуміє, що має добру дитину, єдине, що її турбує – це небажання доньки виходити заміж. До Наталки сваталося багато «пристойних» женихів, але всі отримали від неї відмову. Справа не в пихатості дівчини, а в тому, що вона вже була закохана в парубка, на ім’я Петро. Це був добрий хлопець, якого колись прийняв у дім батько Наталки, бо той не мав родини. Зростаючи разом, вони полюбили один одного. Старий Терпило на той час ще був багатим, і тому не дав благословення на їх шлюб та прогнав Петра. Парубок пішов поневірятися світом у пошуках заробітку, щоб стати гідним дівчини. З тієї пори пройшло чотири роки, і про Петра ніхто нічого не чув. Інша дівчина вже може й забула б хлопця, але не Наталка! Героїня щиро любила Петра, і тому чекала на нього, хто б що не казав.
Вірність у коханні героїні - уособлення традиційних уявлень українського народу про вірність закоханих, згідно з якими дівчина повинна чекати коханого стільки, скільки потрібно, не зраджуючи йому.
Виборний Макогоненко також помічає силу кохання Наталки, проте будучи людиною практичною, не бачить в цьому користі. Він розповідає возному про відданість дівчини Петру. Але коли той висловлює бажання все одно з нею одружитися, виборний погоджується посприяти цьому, адже вважає, що для дівчини так буде краще. Макогоненко приходить в дім Терпилихи та вмовляє її віддати доньку за возного. Жінка не проти, але Наталка чинить опір. Тоді хитрий, як лисиця, виборний соромить дівчину, змушує її пожаліти матір та дати згоду на весілля. Ситуацію рятує далекий родич Терпилихи, який випадково знайомиться з Петром та приводить його до Наталки. Коли дівчина побачила коханого, то вже ніяка сила не могла змусити її від нього відмовитися, тому вона відмовляє возному. Возний побачив щирість їх почуттів і не став чинити опору.
Образ Наталки – ідеальний образ простої української жінки.