ДІЯ 1
Події розгортаються в селі, поблизу Полтави, біля річки Ворскли. Посеред чисельних хат стоїть небагатий будиночок головної героїні Наталки та її матері Терпилихи. На передньому плані вулиця, яка веде до річки.
Ява 1
З будиночка Терпилихи виходить її донька Наталка Полтавка. У цієї дуже гарної дівчини на плечах коромисло. Героїня простує до річки, знімає відра з коромисла і ставить їх на берег. Про щось задумавшись, вона починає співати пісню «Віють вітри, віють буйні…". Наталка завершує пісню риторичними зверненнями до коханого Петра, який зараз від неї далеко. Дівчина сумує за ним і питається, як він там і чи пам’ятає про Наталку.
Ява 2
На сцені з’являється Тетерваковський, дворянин найнижчого рангу, возний - чиновник, що розвозив папери до повітових судів та займався іншими дрібними справами. Серед селян вважався освіченою людиною, хоча насправді мав дуже поверхневі знання, говорив суржиком, часто повторюючи фразу «теє-то як його». Возний підходить до Наталки та люб’язно вітається. Дівчина кланяється йому у відповідь, проявляючи повагу до освіченої людини. Проте чоловік прагне більшого від неї, ніж повага. Він зізнається, що любить її та очікує на взаємність. Наталка спочатку вдає, що не розуміє його, а потім намагається пояснити, що вони не пара, оскільки він – багатий пан, а вона – бідна дівчина. В підсумку вона говорить: "Знайся кінь з конем, а віл з волом". Але возний не відступає, тоді вона починає співати пісню «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву…", в якій проста дівчина просить багатого чоловіка не робити їй погану славу.
Чиновник і Наталка задумуються.
Ява 3
На вулиці з’являється виборний Макогоненко (заможний селянин, представник сільської верхівки), який наспівує пісню-нісенітницю. А Наталка, взявши відра, йде додому.
Макогоненко підходить до Тетерваковського та кланяється в знак привітання. Він розповідає, що нещодавно випровадив гостя, пана Щипавку, який скаржився на те, що чиновникам стало важко брати «подарунки» від людей, бо за цим тепер слідкують. Тетерваковський погоджується з такою думкою і каже, що важко стає жити на світі.
Возний згадує у розмові про Наталку, з якою нещодавно балакав. Виборний зазначає, що Наталка «золото – не дівка», адже вона і розумна, і гарна, і вміла до роботи. Окрім того, дівчина має добре серце, поважає старших, підтримує матір. І тільки одне погано – не погоджується ні за кого вийти заміж, хоча охочих було багато. Далі виборний говорить, що і возному час замислитися про одруження, адже роки швидко спливають і як підтвердження співає пісню «Ой під вишнею, під черешнею, стояв старий з молодою, як із ягодою…". Тоді возний ділиться з виборним справами сердечними. Він має на меті одружитися з Наталкою, і зізнався їй у своїй любові, але дівчина не хоче про це чути, бо вона не гідна його. Макогоненко запевняє, що треба не боятися і свататися, адже мати Наталки не дурна, і тому повинна погодитися віддати доньку за такого поважного чоловіка, як возний. Але той відповідає, що не старої боїться, а її доньки, яка вже відмовила йому через те, що вони не рівня один одному. Виборний тоді розказав справжню причину, чому дівчина відмовляється йти заміж. Як виявилося, Наталка вже закохана в іншого парубка, в Петра. Його ще малим взяв у дім батько Наталки. Вони разом зростали та закохалися один в одного. Але батько вважав, що Петро не пара доньці, адже тоді вони були заможні, і прогнав хлопця з дому. Через деякий час старий став пиячити та розважатися, і в результаті втратив все багатство. А про Петра довгий час нічого не чути, але Наталка продовжує його чекати.
Возний вирішив все одно спробувати одружитися з дівчиною і просить виборного допомогти йому в цьому питанні. Виборний погодився зробити, що зуміє.
Ява 4
Хатинка головної героїні та її матері. Терпилиха зайнята прядінням, а Наталка – шиттям. Мати помічає, що донька знову сумує, і питає про причину. Дівчина говорить, що її вже змучило їх безталання. Терпилиха нагадує, що в цьому винен її батько, який залишив їх без копійки. Раніше вони жили заможно, аж поки старий Терпило не почав пиячити та розважатися. В результаті він себе згубив, і родину прирік на страждання. Вже три роки минуло з тієї пори, як вони покинули Полтаву та перебралися в село. Далі стара нарікає, що від доньки терпить біду, бо та не погоджується вийти заміж за жодного з пристойних чоловіків, що до неї сваталися. Наталка відповідає, що вони їй всі осоружні та просить не примушувати її до шлюбу з немилим чоловіком. Терпилиха знає справжню причину такої поведінки доньки – та й досі любить Петра, про якого вже нічого не чути чотири роки. Але Наталка впевнена, що з Петром все гаразд, просто він не знає про їх ситуацію, а інакше вже повернувся би. Терпилиха не хоче давати свого благословення на одруження з Петром, хоча розуміє, що він добрий парубок, але одне погано - бідний. Наталка просить матір не губити її, та дочекатися Петра. Але мати починає нарікати на нещасну долю, а донька жаліє її та погоджується вийти за першого пристойного чоловіка, який до неї посватається.
Терпилиха помітила, що хтось пройшов мимо вікна, і вийшла подивитися, хто це.
Ява 5
Наталка залишилася на самоті зі своїми думками. Вона нарікає, що дуже важко викинути Петра з голови, а ще складніше – з серця. Але вона дала слово матері вийти заміж за першого, хто запропонує, тому мусить дотриматися слова. Єдина надія на те, що ті женихи, які вже сваталися, то вдруге вже не будуть, а возному вона нещодавно зрозуміло пояснила свою позицію. Але все одно дівчина відчувала неприємний щем у серці.
Наталка почула, як хтось наближається до дверей, і взялася до роботи.
Ява 6
До хати Терпилихи завітав виборний Макогоненко увечері. Він люб’язно вітається з Наталкою і питає, як у них з матір’ю справи. Дівчина відповідає приказкою, натякаючи на тяжку долю бідних жінок. Терпилиха також скаржиться, як важко їм самим жити. Макогоненко говорить, що Наталці потрібен чоловік, який би захищав їх. Її мати тільки зітхає, адже вона давно мріє про одруження доньки, але та постійно викручується і не погоджується. Тоді виборний починає соромити дівчину, яка нібито зневажає матір. Терпилиха разом з гостем починають морально тиснути на дівчину, запевняючи, що бажають їй щастя, тому потрібно перестати чекати на Петра, який невідомо де, та вийти заміж за іншого чоловіка. Коли дівчина погоджується, виборний говорить, що її любить возний і хоче одружитися. Терпилиха радіє цій новині, а Наталка в розпачі, але вона вже дала слово вийти заміж.
Макогоненко задоволений, що зміг умовити дівчину, тому йде до Тетерваковського розповісти гарні новини.
Ява 7
Головна героїня залишається сама в будиночку. Вона не знає, як їй бути, адже вона не хоче заміж за нелюбого, але вже дала свою згоду на це. Подумки дівчина лине до коханого та співає пісню "Прийди, милий, подивися…".
ДІЯ 2
Дія відбувається на тій самій вулиці, що веде до річки, в тому самому селі біля Ворскли.
Ява 1
В центрі уваги Микола, що являється далеким родичем Терпилихи. Він перебуває на самоті та говорить сам до себе. Чоловік нарікає на те, що у нього немає сім’ї та дому. Він не знає, чим себе зайняти, і вирішує податися на Тамань, щоб приєднатися до чорноморців. Микола розуміє, що козак з нього буде не найкращий, але і не найгірший. Герой починає співати пісню "Гомін, гомін по діброві…".
Завершує чоловік свою думку про Тамань такими словами: "Так я буду з чорноморцями тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити".
Ява 2
На сцені з’являється Петро, коханий головної героїні. Він не помічає Миколи й співає пісню, з якої стає зрозуміло, що він сумує за коханою та хоче повернутися до неї. Парубок озирається навколо та розуміє, що це село йому не відоме.
Микола зав’язує розмову з Петром, бо йому цікаво, хто цей чужоземець. У відповідь на запитання, звідки він, Петро відповідає, що звідусіль, адже не знає насправді, яке має походження. Він – бурлака, тобто той, хто не має постійного місця роботи та проживання.
Петро сказав Миколі, що йде до Полтави. Також Микола дізнався, що цей парубок не має рідні, як і він. Це відразу зблизило чоловіків, і вони вирішили стати приятелями.
Ява 3
Тетерваковський і Макогоненко після вдалого сватання виходять з дому Терпилихи. Микола з новим приятелем відходять убік.
Возний із задоволеним виглядом походжає по вулиці, а виборний намагається докричатися до ще одного старости, що напився і не виходить з хати Терпилихи. Жінка сказала, що той може поки що залишитися в неї.
Макогоненко помітив Миколу і почав його розпитувати про новини в місті, адже той нещодавно звідти повернувся. Микола розповів, що в місті почалося велике будівництво, і взагалі місто цвіте, як мак. Але виборний і возний не розділяють захоплення простого чоловіка, адже не бачать в тому собі ніякої користі.
Макогоненко робить зауваження Миколі, що той не вклонився возному і не привітав його із заручинами. Родич Терпилихи вклонився і спитав, з ким той заручився. Але пани не відповіли, вирішили тримати це поки що в секреті.
Виборний помічає Петра і питає, хто це. Микола говорить, що то його товариш, який йде до Полтави на заробітки.
Тетерваковський і Макогоненко виходять.
Ява 4
На сцені залишаються Петро і Микола.
Петро подумав, що возний є старшим у селі, але Микола спростував цю думку: пан возний тільки живе в їх селі, а справи робить у місті. Микола сам письменний і розуміє, що освіченість Тетерваковського дуже обмежена, і тому вважає його просто бундючним чоловіком, який ледве вибився у пани, а вже цим пишається.
Микола розповів приятелю і про виборного. На його думку, він був би й доброю людиною, але заважає одна вада – хитрість. Макогоненко намагається всюди пристосуватися та зі всього отримати користь. Також відомою є його здібність вирішувати складні справи (тому його возний і просив допомогти у справах сердечних).
Приятелям стало цікаво, до кого сватався возний. Микола здогадується, що до Наталки, доньки його далекої родички, чия хата стоїть тут недалеко. Петро зойкнув, але заспокоїв себе думкою, що Наталка не одна у світі, то навряд чи йде мова про його кохану. Але коли Микола розповів, що вони переїхали з Полтави, а матір звати Горпиною, то у Петра не залишилося сумнівів, що це саме його Наталка. Парубок закрив очі руками та стояв нерухомо. Подивившись на нього, Микола зрозумів, що він саме той Петро, якого чекала Наталка.
Микола пообіцяв приятелю, що дізнається у Терпилихи, чи дійсно возний засватав її доньку.
Ява 5
Петро залишається сам і роздумує про свою гірку долю. Вже минуло майже чотири роки, як він вимушений був покинути Наталку та піти поневірятися світом. Старий Терпило не хотів видавати за нього доньку, бо вони тоді були заможні, а він – бідний. Тому Петро пішов у світ на заробітки, аби довести, що є гідним женихом. І йому вдалося заробити чималі гроші, хоча і кривавим потом. Тепер парубок поспішав до Полтави, щоб одружитися з Наталкою, але застав її в невідомому йому селі, засватану за іншим. Він нарікає на своє безталання та підтверджує це піснею "У сосіда хата біла…" (там йдеться про те, що сусіду все вдається, а герою – ні).
Ява 6
До Петра підходить виборний і говорить, що парубок гарно співає. Петро скромно відповідає, що не такий вже і добрий він співака. Далі Макогоненко розпитує хлопця, хто він і звідки. Петро каже, що він – бурлака, поневірявся багато де по світу в пошуках заробітку. Виборному стає цікаво, де саме він був і що бачив. Парубок розповідає про те, як був біля моря і в різних містах, зокрема в Харкові, де відвідував театр. Виборний не знав, що таке театр, і навіть подумав, що то місто якесь. Петрусь пояснив виборному, і той був здивований.
Ява 7
На сцені з’являється возний, який підходить до виборного і Петра. Він питає, про що розмовляє його староста з новоприбулим. Виборний коротко переказав їх розмову. Тоді Тетерваковський сказав, щоб Петро продовжував розповідь про театр, адже він і сам вважав себе знавцем в цьому питанні. Парубок зазначив, що найбільше йому сподобалася їх малоросійська комедія про Марусю, але її створив москаль, тому поперевертав українські слова до невпізнаваності, і він не все зміг зрозуміти. Виборний відмітив, що то не добре, як чужоземець пише про край, якого навіть не бачив. А возний взагалі не розуміє, за що беруть гроші в театрі, якщо там все не по справжньому.
Тетерваковський запрошує Макогоненка піти з ним до майбутньої тещі Терпилихи.
Ява 8
Після того, як виборний і возний пішли, Петро залишається на самоті та починає скаржитися на тяжку долю. Він в розпачі від того, що не він, а інший називатиме Терпилиху тещею, адже це означає, що Наталка тепер не його кохана, а чужа наречена. Але ж він всі ці чотири роки мріяв про зустріч з дівчиною, заробляв гроші тяжко, аби бути гідним женихом. А коли нарешті достатньо накопичив грошей і повертався до коханої, виявилося, що вже пізно, бо вона дала слово іншому. Петро співає пісню "Та й пішов козак з Дону…", в якій козак нарікає на злу долю.
Ява 9
До Петра підходить Микола і каже, що не встиг нічого взнати у Терпилихи, бо прийшли возний з виборним. Але Наталка пообіцяла вийти до Миколи на деякий час на розмову. Приятель просить Петра поки що сховатися, щоб дівчина його не помітила. Парубок не знає, чи зможе втриматися і не показатися, адже стільки мріяв побачити Наталку. Микола наполіг, що краще трохи зачекати та послухати їх розмову.
Ява 10
Наталка виходить до Миколи та питає, навіщо її покликав. Того цікавить, чи вона справді заручена з возним. Дівчина з сумом відповідає, що посватана, оскільки більше не могла ухилятися від материних прохань. Родич намагається випитати, чи кохає вона ще Петра, чи може вже їй сподобався пан возний. Наталка запевняє, що нікого не зможе полюбити так, як Петруся. Але ж про нього давно нічого не чути, то що ж їй робити? Хіба що в Ворсклу кинутися. Микола каже, що не потрібно цього робити, тому що Петро ближче, ніж вона думає. Наталка соромить Миколу, бо думає, що він насміхається над нею. Але Петро справді з’являється, і закохані кидаються один одному в обійми. Петро журиться, адже дівчина заручена, і її мати не захоче проміняти багатого жениха на бідного. Микола робить ремарку, що Петро говорить не зовсім правду. Наталка сумнівається в почуттях Петруся, але коли він її переконує у своїй любові, то вона стверджує, що нізащо не вийде заміж за возного, і ніхто її не примусить.
Микола захоплюється відважністю дівчини та співає пісню “Ворскло річка невеличка…".
Микола звертає увагу закоханих на те, що йдуть Терпилиха, возний і виборний, та каже, що буде великий грім.
Ява 11
На сцені з’являються возний з виборним і Терпилиха. Мати Наталки злякано дивиться на Петра, адже розуміє, що він може зіпсувати весілля. Виборний здогадався, хто такий Петро, і пояснив возному. Пан Тетерваковський починає нервувати й каже, що парубок тут зайвий. Але Наталка це заперечує та натякає, що зайвий він. Тоді возний погрожує матері Наталки, що за недотримання слова притягне їх до суду. Петро не хоче бути причиною неприємностей, тому уступає кохану возному. Хлопець дістає всі зароблені гроші та віддає Наталці, як придане, щоб возний потім не міг їй дорікнути. Всі вражені вчинком Петра, навіть Тетерваковський. Наталка не хоче брати гроші, бо вони не замінять щастя. Терпилиха розуміє серцем, що Петро добрий парубок.
Возний після роздумів взяв за руки закоханих і підвів їх до Терпилихи. Він сказав, що раніше йому не траплялась нагода зробити добре діло, тому зараз саме час. Він відмовився від Наталки на користь Петра і сказав, щоб мати благословила їх. Всі були цьому дуже раді.
Микола говорить, що полтавці завжди раді зробити добре діло. А виборний підмічає, що Наталка і Петро – справжні полтавці, та й возний також.
Петро на радощах просить Наталку заспівати його улюблену пісню «Ой я дівчина Полтавка».
Завіса.