Видатний український драматург Іван Котляревський написав п'єсу «Наталка Полтавка» у далекому 1819 році, але проблеми, порушені в ній, і досі є актуальними, а позитивні герої є прикладом для сучасної людини.
На той час театральне мистецтво в нашому краї було дуже умовним, відірваним від життя простого народу. Тому Котляревський вирішив покращити його, створивши живу, народну п'єсу.
Частково сюжет твору був взятий автором зі справжнього життя, що робить його реалістичним і зрозумілим. В центрі сюжету – образ бідної сільської дівчини Наталки, яка бореться за своє право бути з коханим чоловіком. Дівчина уособлює собою ідеал української жінки – чесної, вірної, працьовитої. Вона гарна як зовні, так і внутрішньо. Моральна краса дівчини у творі протиставляєтеся огидному лицемірству і користолюбству чиновників і сільської верхівки.
На думку І. Карпенко-Карого, п'єса «Наталка Полтавка» заслуговує звання «праматері» українського народного театру. Її головні дійові особи є образами глибоко народними. Це не романтизовані герої, а прості чесні люди, представники трудового народу. Вони наділені високими моральними якостями, поетичністю душі. Це було дійсно новим у драматургії – показ величі простої людини.
За жанром п'єса є «оперою малоросійською у двох діях», за визначенням самого автора.
Драматургічною особливістю твору є його музичність, в ньому багато пісень та вкраплень музичного супроводу. Пісні органічно вплетені у сюжет, слугують підтвердженням позиції героя або його душевного стану. Пісні чудово розкривають образи дійових осіб або доповнюють їх.
«Наталка Полтавка» - драматичний твір, у якому побутовий конфлікт призводить до порушення багатьох соціальних проблем, зокрема таких, як: правда і лицемірство, соціальна нерівність між простим народом і багатіями.
Дана п’єса є першим твором нової української драматургії. В ній вдало поєднані ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. На той час у літературі Європи домінував сентименталізм, що полягає у прагненні показати світ почуттів звичайної людини та викликати емпатію читача до героїв. У п'єсі «Наталка Полтавка» ми це спостерігаємо, коли автор демонструє силу почуттів своїх героїв: силу кохання (Наталка і Петро), волелюбства (Микола). Просвітницький реалізм показаний у критиці феодальних порядків, соціальної нерівності, засуджені паразитизму панівного класу та у ствердженні великої ролі освіти, культури у розвитку людини. Котляревський як письменник-просвітник возвеличує простих працівників (Наталку, Петра, Миколу, Терпилиху), показуючи їх культурну і моральну перевагу над бундючними панами-невігласами (виборним, возним).