Автор – Богдан-Ігор Антонич, відомий український поет, прозаїк, значна фігура в українській культурі XX століття.
Рік написання – 16 квітня 1935 рік.
Збірка – «Зелена Євангелія».
Вид лірики: філософський вірш.
Тематика: любов до рідної землі, краса весняного пейзажу, алюзія на вірш Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати», гармонія поета і природи.
Ідея: уславлення рідної землі, ствердження величі природи, заклик до єднання людини і природи, віра у взаємозв’язок поколінь.
Розмір вірша: шестистопний ямб.
Художні засоби:
1. Епітети. Країна має кілька художніх означень: пишна, біблійна, зоряна; Батьківщину автор величає квітчастою, села – білими, вишні - натхненними.
2. Метафори. Антонич був хрущем, жив на вишнях – цікава метафора, яку недооцінили сучасники автора. По-перше, було незвичним згадування конкретного прізвища, незрозумілим виявився також ідейний посил. Зрештою Антоничу самому прийшлося дати пояснення. Він говорив, що вважає себе частиною природи, в якій всі однаково цінні: як видатний митець, так і малий хрущ. А вишні, на яких нібито жив колись Антонич-хрущ – це Шевченківські вишні, так метафорично автор говорить про своє відношення до національних поетичних джерел. Він відводить собі скромну роль, порівнюючи себе з малою істотою, але навіть так йому є що сказати, бо поет відчуває зв’язок з усією культурною спадщиною народу. Окрім того, що «Антонич був хрущем» є метафорою, також це метаморфоза. Однією з ознак творчості автора є міфопоетика, тому не дивним є мотив перетворення. Інші метафори: вечори з Євангелії; небо сонцем привалило білі села; цвітуть вишні кучеряво й п’янко; вишні поять пісню хмелем ; батьківщина вишні й соловейка.
3. Риторичні звертання: моя країно зоряна; квітчаста батьківщино вишні й соловейка.
Висновки. Вірш Богдана-Ігоря Антонича «Вишні» не традиційний за формою, але глибоко традиційний за змістом. Твір не має чіткої рими, класичного розміру і строфи, проте він справжній, органічний, можливо, саме завдяки тому, що автор «не закував» його в класичні атрибути.
Вірш «Вишні» можна назвати одою рідній землі, настільки в ньому відчутна авторська любов до свого краю. Антонич цінує кожну комашку, квітку, адже вважає, що все в природі однаково цінне. Він відчуває себе частиною пишної природи, а не її царем. Тому «Антонич – хрущ» - не самоприниження, а світоглядна позиція, яка полягає в єдності всього у світі.
Богдан-Ігор Антонич – багатогранний митець, романтик-бунтівник і водночас мудрий поет-мислитель, співець природи, який вважав, що у світі має панувати гармонія, а митці повинні цьому сприяти, стверджуючи красу навколишнього світу, пробуджуючи любов до рідної землі, людей і тварин.
Вірш «Вишні» входить до збірки «Зелена Євангелія», яку ще називають книгою природи. Він є показовим в творчості українського поета.