Богдан-Ігор Антонич – самобутній український митець, який зробив значний вклад в скарбницю української поезії, прози, літературознавства. Окрім того, він мав здібності до образотворчого та музичного мистецтва. Але не дивлячись на свою талановитість, він залишався скромною людиною, задумливим самітником.
Майбутній поет народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині в родині греко-католицького священика. Цікаво, що справжнім прізвищем батька було Кіт, але він його змінив.
На початку Першої Світової війни, в 1914 році, родина Антоничів емігрувала до Відня, де перебувала чотири роки. А у 1919 році Богдан разом з мамою перебралися на Пряшівщину. Їх прихистив материн брат. Це були нелегкі часи, як для родини майбутнього митця, так і для України в цілому. Батько Богдана потрапив під арешт, а брата матері стратили за відстоювання прав галицької Лемківщини. Україна переживала момент свого становлення, народ бажав об’єднання, і хоча національний злет тривав недовго, але мав велике значення і справив значний вплив на життєву позицію ще юного Антонича.
Війна залишила слід на здоров’ї Богдана-Ігоря, тому початкову освіту він отримав вдома під керівництвом приватного вчителя, і тільки в 11 років почав відвідувати Сяноцьку гімназію. Це був єдиний польський заклад на Лемківщині, де до предметів вивчення входила українська мова. На жаль, українських закладів освіти на той час не було.
В шкільні роки Б.-І. Антонич починає писати перші твори. Серед вчителів особливий вплив на нього мав Лев Гец, який зробив смаки майбутнього поета більш сучасними. Навіть після завершення навчання в гімназії вдячний учень відсилав власні книжки своєму вчителю, щоб взнати його думку, і той завжди високо оцінював талант колишнього гімназиста.
Окрім письменницького дару, у Антонича був хист до музики та малювання. Він вміло грав на скрипці, сам створював музичні композиції, виступав на шкільних святах. Також цікавився образотворчим мистецтвом, добре малював.
З 1928 по 1933 роки Богдан-Ігор Антонич навчався у Львівському університеті на факультеті «Польська філологія». Окрім вивчення основних дисциплін, він самостійно опановував українську літературну мову та займався поетичною творчістю.
Після здобуття вищої освіти Антонич не пішов на державну службу, а співпрацював із львівськими видавництвами, також якийсь час був редактором молодіжного часопису «Дажбог».
Щодо особистого життя, то Антонич так і не встиг одружитися. Можливо, однією з причин була його сором’язливість. Український мистецтвознавець В. Ласовський дав таку характеристику поету: «він ішов увечері і притулявся до стін, щоб нікого не зачепити. Але як митець, як художник був дуже принциповий...» Антонич був невисоким, короткозорим, але завжди одягався відповідно до моди, гарно зачісував своє темне волосся наверх.
Перший публічний виступ Антонича відбувся в 1929 році. Будучи членом студентського товариства він зачитав власні твори в «Живій літературній газеті». А в 1931 році була опублікована його перша поетична збірка «Привітання життя». Починаючи з 1934 року твори поета друкують в таких часописах, як «Вогні», «Назустріч», «Дзвони», «Ми». В той же час видається його збірка «Три перстені», яка була високо оцінена критиками і автор отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів імені І. Франка.
Впродовж чотирьох років Б.-І. Антонич готує до друку чотири поетичні книги, пише малу та велику прозу, працює як мистецтвознавець. В 1936 році він публікує велику збірку «Книга Лева». А збірки «Зелена Євангелія» та «Ротації» були опубліковані в 1938 році, роком пізніше, як не стало поета після перенесеної операції.
Творчість Антонича – це органічне поєднання мистецьких набутків минулого і теперішнього. Він вважав, що навіть генії не можуть творити без хоча б малої опори на досвід талановитих попередників. Тому Антонич і називав себе всього лише “хрущем” на вишнях Тараса Шевченка. Так, звичайно, з його боку це занижена оцінка своєї значущості, але він бачив у цьому поєднання поколінь і радів, що також має, що сказати у мистецтві, адже навіть малий хрущ – це важлива частина світу.
В творчості митця наявні релігійні і космічні мотиви, відчутний вплив лемківського фольклору. Філософська лірика вирізняється асоціативністю, міфологізмом, яскравістю символів.
Перша збірка “Привітання життя” була написана в романтичному стилі. Його ліричний герой – романтичний бунтівник з огляду на юність. В збірці “Три перстені” важливим є авторське звернення до дитячих спогадів та мрій. В пізніших працях поет показав себе як міфотворець, чий стиль наближений до авангарду та символізму.
Митець з великою повагою ставився до природи. Він вважав, що людина не її цар, а її частина. Це означає, що всі однаково важливі: і люди, і тварини, і все у природі. Головний образ у його поезії – образ землі як стихії.
Літературним критикам дотепер не просто точно класифікувати творчість Антонича, сам же він співвідносив її з авангардизмом. Хоча дійсно в нього був “авангардний підхід", проте це не є вичерпною характеристикою його творчості. Тому це більше поєднання різних художніх напрямів і методів, зокрема авангарду і міфопоетики.
Богдан-Ігор Антонич – важлива частина українського мистецтва XX століття і нашого часу. Його твори і зараз є актуальними і цікавими.