Кінець ХIХ ст.. знаменувався появою нових постатей серед українських культурних діячів. Активно читали лекції Грушевський та Колесса, просувались ідеї народництва, яскраво виступав Іван Франко, створювалась українська преса та набирала популярності серед широких верств населення. Борис Грінченко стояв серед тих, хто активно просував українську культуру, займався просвітницькою діяльністю, демонстрував в своїх творах ідеї екзистенціалізму.
Оповідання «Каторжна» написане ним в 1888 році, коли основним заняттям було вчителювання. Значний стаж роботи в сільській місцевості, глибоке знання сімейного життя української родини, а також його передові ідеї стали достойним ґрунтом для створення твору, представленого для вивчення наступними поколіннями.
Твір написано в жанрі соціально-психологічного оповідання. Його темою стало становлення молодої талановитої особи в недосконалому соціальному та сімейному оточенні. Головна ідея – навіть с такому суспільстві існує гуманність, високі моральні цінності, які стануть порятунком в самих складних ситуаціях.
Письменник піднімає одразу декілька серйозних проблем, які залишаються актуальними й на сьогоднішній день:
1. Відносини між батьками та дітьми, роль сімейного виховання в становленні особистості.
2. Особливості впливу соціального середовища на становлення підлітків та можливість підняття злочинності при конфлікті його з особистістю.
3. Необхідність гуманізму, розуміння, чуйності, доброзичливості у відносинах між людьми, шкідливість жорстокості та насилля.
Оповідання складається з трьох частин. Кожна з яких описує важливий період життя простої, проте талановитої сироти – сільської дівчинки Докії. В першому автор демонструє жорстокість світу, що залишив дитину без матері, з питущим батьком та жорстокою мачухою. Малечу цькували зведені брати й сестри, однолітки, односельчани, за те що не вміла посміхатись, дивилась з-під лоба, ховаючи своє горе. В другій частині, вже дівчиною, Докія знаходить кохання. Обранець – Семен, шахтар, що приходить з друзями в село щомісяця пропити виручку та добряче погуляти. Проте вперше на красуню звернув увагу парубок, і вона випадково прийняла це за щирі глибокі почуття, вважаючи, що знайшла щастя. Трагічна третя частина, коли обранець кидає її, глузує. Ображена йде на злочин, пробуючи спалити хату з Семеном та всією молоддю села одночасно. Згадка про невинну і лагідну Саньку примушує гасити пожежу власним тілом. По тому вона загинула від опіків незрозумілою ніким, лише одне дівчатко зронило над труною сльозу.Серед твору два оптимістичних образи. Христя пропонувала свою дружбу Докії, що не була прийнятою через недовіру. Санька – дівчинка з добрим серцем, яка попри загальну негативну думку горнулася до Докії, відчуваючи в неї в середині кращі помисли.
Мова твору змінюється, в залежності від ситуації, що описується. То стає пісенною, наповненою епітетами та порівняннями, коли описуються думки Докії, Саньки, Христі. То уривчастою, простою, коли йдеться ставлення до дівчини інших однолітків та односельчан. Таким чином автор протиставляє кращі поривання бездумному наслідуванню. Проте інших підказок письменник не залишає. Він лише ставить в кінці найважливіше своє питання, на яке відповідь шукати нам, його нащадкам.