Сім`я… Що може бути важливіше для людини, ніж близькі. Проте іноді відносини між членами родини складаються не просто, і тоді замість підтримки вони отримують нерозуміння, осуд. В оселі Докії склалась саме така ситуація, зачинателем якої став голова сім`ї.
Його не можна назвати поважним чоловіком та гарним батьком. Про що благала мати Докії, поки та була ще зовсім малою? «Нащо п'єш, нащо жидові хліб носиш!..» - приказувала вона, отримуючи за це добрячого прочухана та вмиваючись слізьми. Чи благала би так, якби мали вдосталь того хліба? Чи хотіла б отримувати побої від алкоголіка? Але той робив, пив, бив і починав заробляти на горілку заново. Жили небагато, що сказалось на розвиткові дочки.
Чоловікові навіть в голову не приходило, як це виглядає зі сторони, особливо для малої дитини, в якої ображають найдорожче – матір. Дивувало потім, чом дитя його боїться, не ластиться, тікає. Саме він заклав перше зерно недовіри до оточуючих, він навчив закривати в серці біль, стискаючи його від безсилля.
Після смерті матері мав би стати опорою дочці, проте того не було. Не вміючи спілкуватися з нею раніше, він не пробував робити цього й тепер, не звертав уваги на гірку біль втрати. А як міг звертати, якщо сам такої відчувати не вмів? Замість підтримки дитина отримала нову порцію невдоволення.
Важко сказати, що заклало в його мозок таке дивне розуміння сімейних відносин. Багато людей жили так раніше, живуть тепер. Відсутність відповідальності за своїх дітей, байдужість до того, як вони живуть малими, як житимуть дорослими, збентежує та оборює. Адже це – продовження роду, гордість, захист у лиху годину. Цьому батькові – однаково, й коли він привів Докійці мачуху, повністю перестав звертати увагу на непривітну до нього дитину.
Таке відношення залишається стабільним на протязі всього недовгого життя Докії. Не було захисту від мачухи та її дітей, що регулярно знущалися над нею в батька на очах. Не похвалив її перед сусідами, щоб припинити насміхання над незграбністю, що пішло по селі. Не дав поради, коли дівча підросло і вперше невдало закохалось. В доброму смислі слова його в житті доньки не було.
Нічого не змінилось навіть зі смертю найстаршої дитини. Він вважав її невдалою і без жалю викинув зі свого життя. Йому було однаково куди, заміж, чи на кладовище. Аби з очей. Ні печалі, ні болю. Провів труну як чужа людина.
Алкоголь здатен заглушити все людське, так сталось в даному випадку. І це не тільки особиста трагедія описаної родини, але соціальна катастрофа, яка нависає над суспільством. Сьогодні крім алкоголю стали доступними наркотики, які значно сильніше і швидше витравлюють все краще, залишаючи пусту, бездушну оболонку.
Проте існує більш прогресивне суспільство, в якому наявні не лише наркотики, але й соціальні служби, служби підтримки, спеціальні центри, де діти таких невдалих батьків можуть отримати всі види допомоги – психологічну, матеріальну, оздоровчу. Можливо, саме завдяки клопотанню небайдужих людей, як Борис Грінченко, який яскраво та щиро демонстрував свою біль за спаплюжене ні за що життя української молоді, ми їх сьогодні маємо.