Алюзійний підтекст поеми І. Котляревського «Енеїда» дуже багатий, але між дослідниками досі точаться суперечки щодо цього питання. Деякі алюзії залишаються не розшифрованими, мають по кілька тлумачень. І це не дивно, адже натяки на факти історії, літератури, суспільних явищ добре були відомі сучасникам Івана Петровича, а до нашого часу вже встигли «стертися».
Чому письменник вдався до алюзій? По-перше, він не міг говорити відкрито про деякі гострі суспільні та історичні проблеми з огляду на цензуру. Окрім того, спочатку твір був задуманий для вузького кола читачів. Очевидно, Іван Петрович був впевнений, що друзі, знайомі легко зрозуміють підтекст. У будь-якому разі алюзія робить твір цікавим, багатошаровим.
Однією з найпомітніших є алюзія на Запорізьку Січ, яка втілена в образі Трою. «Енеїду»
І. Котляревський почав писати майже через два десятиліття після зруйнування Запорізької Січі. Отож, легко віднайти зв’язок між ліквідованим козацьким осередком та спаленою Троєю. Цю алюзію також підтверджують рядки про те, що Еней був «хлопець хоч куди козак». Шукаючи союзників для ведення війни з рутульцями, Еней представляється так: «Я кошовий Еней троянець». В одному з розділів натрапляємо на рядки, які розповідають, що троянці співали про Сагайдачного, про Січ.
Після зруйнування Трої Еней вирушив у край, де мав побудувати нове місто і стати немалим паном. Це нове місто є, очевидно, алюзією на українську державність.
В «Енеїді» І. Котляревського є також кілька натяків на царювання Катерини ІІ. По-перше, цариця втілена в образі Юнони. Це, до речі, одне з пояснень, чому богиня не любила козака Енея.
Під час морської мандрівки троянці побачили острів, на якому жила чаклунка Цирцея. Людей, які потрапляли у її володіння, вона перетворювала на тварин. Цирцея також є алюзією на Катерину ІІ. А під перетворенням людей на звірів треба розуміти закріпачення. В Україні кріпацтво було запроваджене царицею Катериною ІІ у 1783 році. Варто звернути увагу, що автор окремо говорить про перетворення людей на волів, уярмлення їх. Віл та ярмо – традиційні образи, до яких зверталися псьменники різних епох, аби показати долю українських кріпаків.
Боги-олімпійці є алюзією на царів, вельмож. Використовуючи алегорію І. Котляревський викривав дворянсько-аристократичну верхівку: «…боги зібрались к Зевесу в гості на обід, пили там, їли забавлялись, забули наших людських бід». Еней неодноразово з гнівом звертається до богів, зокрема Зевса. Слова троянця можна трактувати як критику влади, царського оточення. Прямо викривати вади царя Іван Петрович не міг, а от використовуючи образ Енея, отримав можливість зробити це гостро, дошкульно, як і вимагає бурлескно-травестійний напрям.
Отож, у поемі «Енеїда» античні герої, боги, переодягнені в українське вбрання, стали чудовим інструментом для створення політичних, історичних, суспільних алюзій. Розтлумачити натяки допомагають знання про описувану епоху, а також уважність до деталей.