Військова справа була І.П. Котляревському близька, адже з 1796 р. до 1808 р. він перебував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні, виявляючи відвагу та мужність. У 1812 р. Іван Петрович сформував козацький на Полтавщині. Не дивно, що темі війни приділено достатньо уваги у поемі «Енеїда». Так, в останніх розділах письменник показав причини виникнення війни, підготовку до неї, пошук союзників, криваві битви.
І. Котляревський бачив, скільки горя приносять воєнні події людям, скільки життів забирають. Тож, у поемі виявилися антимілітаристичні погляди, які особливо яскраво виражені у п’ятій та шостій частинах. Автор створив персоніфікований образ війни: «Війна в кровавих ризах тут; за нею рани, смерть, увіччя, безбожність і безчоловіччя хвіст мантії її несуть». У лаконічному описі автор зміг показати найстрашніші результати кровопролитних сутичок. У цьому ж епізоді розповідається про бога війни – Януса. Варто було цьому харцизові вибігти із храму – і люди починали бажати війни.
Війна латинського народу та троянців розпочалася через примхи богині Юнони та ревнощі Турна, що також свідчить про безглуздість кривавої бійні.
І. Котляревський комічно зобразив підготовку латинського війська до борні: «Для куль – то галушки сушили, бомб – то з глини наліпили, а слив солоних – для картеч; для щитів ночви припасали». Річ у тім, що Латин ніколи не був прихильником воєн, тому й боєприпасів у його царстві не було. Але вельможі та дружина Амата змогли умовити царя виступити проти троянців.
Якщо підготовка до війни описується з гумором, то сцени битв сповнені натуралістичних деталей, часто жорстоких: «Тріщали кості, ребра, боки, летіли зуби, пухли щоки, з носів і уст юшила кров». Показав І. Котляревський і як гине цвіт народу – молоді хоробрі юнаки, такі як: Паллант, Евріал, Низ. Змальовуючи смерть Палланта, письменник знову-таки вдається до натуралістичних подробиць: «Кров з рани джерелом лилася, в устах і в носі запеклася, надвоє череп розваливсь».
Вірні товариші Евріал та Низ вирішили пробратися у ворожий табір та вбити рутульців. Їм вдалося завдати ворогові значних втрат, але й самі герої загинули. Їх наздогнали вороги. Аби показати троянцям, що сталося з їхніми побратимами, рутульці настромили голови Евріала та Низа на щогли. Мати Евріала одразу упізнала сина. Її голосінням присвячена не одна строфа. Показ невимовного болю матері, її страждань, спричинених смертю сина – це також один із засобів вираження антимілітаристичних ідей.
У той час як троянці та рутульці билися на смерть, боги бенкетували, намагалися маніпулювати людьми. Боги – уособлення панівної верхівки. І. П. Котляревський показав, що поки прості люди вмирають на полі бою, вельможі веселяться і плетуть інтриги. І це ще раз засвідчує безглуздість воєн.
Отож, поема І.П. Котляревського «Енеїда» є доказом того, що письменник був прибічником антимілітаристичних поглядів. Мабуть, цьому сприяло і те, що війни, їх наслідки він бачив на власні очі.