31
Я вірю, що травинка не менш важлива за поденне зір,
І мурашка, і піщинка, і яйце волового очка досконалі так само,
І зелена жабка-райка — шедевр, над який немає нічого,
І ожина достойна бути окрасою небесних віталень,
І щонайдрібніший суглоб моїх пальців насміхається
з машинерії усієї,
І корова, що ремиґає, схиливши голову, перевершує
будь-яку статую,
І миша — це чудо, що може одне потрясти
секстильйони невірних.
Я обіймаю гнейс, вугілля, бородатий мох, плоди, зерно,
поживне коріння,
Весь обліплений чотириногими та птаством,
І недарма я віддалив від себе те, що позаду,
Але — коли заманеться — я будь-що прикликаю до себе.
Дарма — поквап і соромливість,
Дарма глибинні породи пашать на мене правічним жаром,
Дарма ховається мастодонт під своїми спорохнілими кістками,
Дарма речі тримаються якнайдалі від мене і набирають
розмаїтих форм,
Дарма океан залягає в западинах і велети-монстри
ховаються в хланях,
Дарма каня гніздиться високо в небі,
Дарма ковзає змія під повзучими рослинами й колодами,
Дарма лось ходить лише потаємними стежками у хащах,
Дарма гагарка запливає далеко на північ, до Лабрадору,—
Я назирці йду, добираюся до гнізда в розколинні бескида.
40
Зухвале сонячне світло, мені не потрібна твоя засмага,—
світи деінде,
Ти освітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні,
й глибини.
Земле! ти ніби просиш чогось із моїх рук,
Скажи-но, старенька, чого ти хочеш?
Чоловіче, жінко,— я сказав би, як люблю вас, та не зумію,
І сказав би, що є в мені й що є у вас, та не зумію,
І ще, до всього цього, про журбу свою розповів би,
про пульс моїх днів і ночей,
Дивіться: я не казань кажу і не роздаю милостині,
Коли я даю, то віддаю себе.
Гей ви, безсилі з тремтячими колінами,
Розкутайте свої обличчя — я вдихну в вас мужність,
Підставте жмені, відтуліть клапани своїх кишень,
Мені неможливо відмовитися примушую, я маю всього
удосталь, маю чим поділитись,
Усе, що маю,— дарую.
Я не питаю, хто ви, мені це байдуже,
Ви нічого не вдієте, ви будете тільки тим,
що я у вас вкладу.
Я лину до трударів на бавовниковім полі
й до прибиральника туалетів,
Я по-родинному цілую його в праву щоку
І в душі присягаюся, що ніколи не відвернуся від нього.
Жінкам, здатним завагітніти, я зачну більших і жвавіших дітей
(Сьогодні я вливаю в них основу набагато величніших республік).
Я поспішаю туди, де хтось помирає, і повертаю ручку дверей,
Відгортаю ковдру до ніг,
Відсилаю додому лікаря й сповідника.
Я хапаю чоловіка, що вже відходить, підводжу його невідпорним
зусиллям волі,—
О зневірений, ось моя шия,
Небом клянусь, не помреш ти! зіприся на мене як слід!
Потужним подихом я тебе надимаю, і ти зринаєш на поверхню,
Кожну кімнату в домі я виповнюю військом,
Закоханими в мене, переможцями могил.
Спи — я з ними пильнуватиму цілу ніч,
Ані сумнів, ані хвороба не зважаться й пальцем тебе діткнути,
Я обійняв тебе, і віднині ти мій увесь,
А коли встанеш уранці, то побачиш, що справдились мої слова.
41
Я той, хто подає допомогу хворим, що задихаються, лежачи на спині,
І дужим чоловікам, що міцно стоять на ногах, я подаю ще
потрібнішу допомогу.
Я чув, що говорилося про всесвіт,
Я начувся про якихось кілька тисячоліть;
Це непогано, звичайно, але хіба ж то все?
Звеличуючи й віддаючи, я приходжу,
Відразу ж даю більшу ціну, ніж старі гендлярі обачні,
Я набуваю точних розмірів Ягве,
Літограф Кроноса, його сина Зевса і його онука — Геракла,
Купую ескізи Озіріса, Ізіди, Бела, Будди,
У портфель я вільно кладу Маніто, Аллаха на аркуші,
гравюру розп’яття
Разом з Одіном і з потворним Мексітлі та всякими ідолами
й кумирами,
Беру їх за справжню ціну — й ні гроша більше,
Припускаючи, що вони жили й звершили труди свої
у дні свої
(Вони дещо зробили для пташок іще безперих, яким треба
нині звестися, і полетіти,
й заспівати для самих себе).
Я беру ескізи божеств, щоб краще заповнити ними себе,
і дарую їх кожному стрічному чоловікові,
кожній жінці;
Стільки ж божеського, а може, й більше я відкриваю
в теслі, що зводить будинок,
Я віддаю йому вищу, ніж Богові, шану, коли він, закасавши
рукава, бере молоток і долото,
Не сперечаючись про одкровення, я вважаю кільце диму
чи волосинку на руці так само незбагненними,
як одкровення всяке,
Пожежники біля насосів чи на мотузяних драбинах не менші
для мене за богів у війнах античних,
Я чую голоси їхні серед гуркоту руїни,
Дужі ноги безпечно долають обвуглену дранку, з полум’я,
цілі й неушкоджені, виринають їхні білі чола;
Я молюсь ремісниковій дружині, котра немовлятко годує
груддю, за всіх людей, що народились,
Три коси на жнивах свистять у руках трьох кремезних
ангелів, чиї сорочки висмикуються з-під поясів.
Рудий стайничий з рідкими нерівними зубами спокутує
гріхи минулі та майбутні,
Все продає, що має, пішки йде, щоб адвокатам заплатити
за брата, і поруч сидить, коли того судять
за фальшивомонетництво;
Я сіяв щедротно і прагнув засіяти невеличку латку на
тридцять квадратних ярдів,— та не засіяв,
Бо не бикові, ні скарабею і вполовину не молився так,
як треба;
Хто б подумав, що такі чудові гній і грязь,
Надприродне — то все пусте, я сам на свій час чекаю,
щоб стати одним із богів,
Визріває день, коли я зможу стільки ж добра творити і
таким самим чудотворцем стану;
Всім життям присягаюсь! Я вже стаю творцем,
Я кладу без вагання себе у причаєне лоно тіней.
Сторінки: 1 2 3 4 [ 5 ] 6