Новий рік завжди пов'язаний з мріями про краще майбутнє. Ці мрії та бажання здавна викристалізовувались у чудові поетизовані обряди - колядування, щедрування і засівання. У народних календарних обрядових величальних піснях - колядках і щедрівках - втілився одвічний потяг людей до статків, щастя, добра, краси, високої моралі.
У давні часи ці величання мали містично-фантастичний контекст. Язичники через ритуали і обряди намагалися привернути на свій бік таємничі та незбагненні явища природи, гадаючи, що вони поліпшать їхнє життя. Вони вірили у магічну силу слова творити добро. Слово мало зіграти свою добродійну роль на початку нового річного циклу.
Християнська церква переслідувала язичницький, життєрадісний дух первісних новорічних обрядів. Проте, не в змозі витравити колядування й щедрування, вона намагалася підлаштувати їх до християнської релігії. В обрядах з'явилися нові, переважно релігійні сюжети й мотиви. Однак колядки й щедрівки зберегли й природні образи сонця, місяця, дощу, хліборобської праці, зерна, хліба. Мета новорічних обрядів та ігор - звеличити трудову людину, піднести її дух, вселити віру в успіх, висловити побажання «щедрого вечора, доброго вечора».
На Україні обряди зимового циклу полягали в тому, що групи колядників (на Різдво) і щедрівників (у новорічний вечір), вибравши провідника - «березу», «скарбника» і «міхоношу», ходили від хати до хати і співали величання господарям дому та членам їх родин. Іноді до гурту приєднувалися музики.
Тематика цих величально піднесених віншувань найрізноманітніша. У ній відклалися нашарування різних історичних епох: дохристиянські уявлення про світ, побут Київської Русі з численними походами, козацьке військове життя, мирна хліборобська праця в різних соціальних умовах. Незмінними у всі віки залишалися хіба що родинно-побутові, любовні теми та мотиви. Всі ці урочисті послання адресувалися чотирьом категоріям людей: господареві, господині, парубкові та дівчині. Найбагатші змістом величання посилаються господарям і парубкам. Вужче, але ніжніше в щедрівках величається дівчина, ще менше - заміжня жінка через її обмежену роль у суспільстві, яка зводиться до домашнього побуту.
Щедрівки і колядки, адресовані господареві, спрямовані на ідеалізацію умов хліборобської праці. З допомогою пісні колядники хотіли дати йому відчути себе справжнім господарем землі. Його з убогої хатини переносили в палаци з широкими дворами, де повно ситої худоби, де він пасе коней, корів, стриже овець, віє й меле зерно, дружина пече калачі, дочка вишиває рушники, подушки, сорочки.
Парубки в новорічних вітаннях - міцні красені, справжні господарі, вмілі мисливці, рибалки, героїчні воїни і майже завжди закохані у небесної краси дівчину. Богатирська слава передається через вихваляння їхніх коней і зброї. Після перемог благородний парубок відмовляється від срібла й золота, а як викуп бере за дружину найкращу дівчину.
Така ж романтизована, гармонійна й дівчина: вродлива, розумна, працьовита, ніжна, чесна, справедлива. Це - зоря, червона калина, зелена верба, що своєю красою зачаровує всіх аж до царевича чи королевича. Це - символ кохання й жіночої вірності.
Ніжно і тепло передається образ господині - дружини й матері: працьовита, добра, тиха, щедра, душевною теплотою зігріває все навколо себе.
Ідеалізація героїв - провідна риса цього жанру народнопісенної творчості. Колядки й щедрівки несли і досі несуть великий заряд етичного й естетичного виховання. Тому цей жанр такий життєздатний. Навіть жорстокий тоталітарний режим не зумів витравити суспільно-виховних засад колядок і щедрівок. Хоч як намагалися перефарбувати їх у червоні кольори, вони не втратили закладених у них природою народного мистецтва функцій нести людям добро і красу.
«Бібліотека школяра» пропонує Вам ознайомитись з наступними колядками та щедрівками: