16
Я — зі старих і молодих, настільки з дурних, як і з мудрих
складений,
Байдужий до інших, завжди уважний до інших,
Материнство в мені та батьківство, дитина я і дорослий,
Я з грубого матеріалу і з матеріалу тонкого,
Один із народу, що складається з багатьох народів, у мені —
з них найменший, так само, як і найбільший,
І південець я, і північанин, я безтурботний і гостинний
поселенець біля Оконі,
Я готуюся торгувати, як янкі, мої суглоби найгнучкіші і
найміцніші в світі,
Кентуккієць, луїзіанець, чи мешканець Джорджії
йде долиною Елкгорн
у крагах моїх з оленячої шкури,
Я човняр на озерах, у бухтах чи біля узбережжя морського,
я з Індіани, з Вісконсіну, з Огайо;
Я вдома і на канадських снігоступах, і в хащах,
і з рибалками Ньюфаундленда,
Вдома серед швидких буєрів, ідучи по галсу разом з іншими,
Вдома на вермонтських пагорбах, у менських лісах
і на техаському ранчо,
Я друг каліфорнійців, друг вільних жителів північного заходу
(мені до вподоби, що високі вони й кремезні),
Я друг плотарів і вуглярів, друг усіх, хто тисне
руку і запрошує до столу,
Я вчуся з неуками і вчу миогодумних,
Я новобранець, але маю досвід мільярдів літ,
Я до всіх рас і каст належу, до всіх рангів і релігій,
Я фермер, механік, митець, джентльмен, моряк, квакер,
В’язень, закоханий, скандаліст, адвокат, лікар, священик.
Я можу опиратися будь-чому, та лише не своїй розмаїтості,
Я вдихаю повітря, але після мене його залишається вдосталь,
Я не чванько, і я на своєму місці.
(Нетля і риб’яча ікра — на своєму місці,
Сліпучі сонця, котрі я бачу, і темні сонця, котрих не бачу,—
на своєму місці,
Відчутне — на своєму місці й невідчутне теж
на своєму місці).
21
Я поет Тіла, і я — поет Душі,
Зі мною всі насолоди раю і всі муки пекла зі мною,
Перше я прищеплюю та плекаю в собі, друге — перекладаю
на мову нову.
Я поет жінки так само, як і чоловіка,
І кажу, що так само чудово жінкою бути, як і чоловіком,
Кажу, що нема більшої величі, ніж бути матір’ю людей.
Я пісню співаю розпросторення чи то гордості;
Доволі ухилянь і вимолювання,
Я покажу, що розмір — це тільки розвиток.
Ти залишив позаду інших? Ти — президент?
То марниця, вони не лише наздоженуть тебе, а й підуть далі.
Я той, хто виходить, коли набирає сили лагідна ніч,
Я гукаю до землі й до моря, напівзанурених в ніч.
Притулися ближче, гологруда ноче, міцніш пригорнись,
магнетична, живлюща ноче!
Ноче південних вітрів, ноче небагатьох великих зірок!
Ноче — дрімотна, шалена, оголена літня ноче!
Усміхнися і ти, млосна, із диханням свіжим, о земле!
Земле сонних і вологих дерев!
Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах
яких спочиває мла!
Земле склистих потоків місяця вповні, позначених
злегка блакиттю!
Земле світла і тіні, що скалками грають на річці!
Земле перлистих хмар, що задля мене стали яснішій чистіші!
Земле, з вигинами стрімкими, земле, вся в яблуневому цвіті!
Усміхнися, бо йде твій, коханець!
Ти, щедротна, мені любов віддала — і тобі відповім
я любов’ю!
О невимовна, шалена любове!
22
Ти, море! Я й тобі віддаюсь — я здогадуюсь, що ти маєш
на думці, З берега бачу, як пальцями кривими ти маниш мене
І відринуть не хочеш, хоч трохи мене не відчувши,—
Тож разом ходімо, я роздягаюсь, віднеси мене швидше,
щоб зникла з очей земля,
Гойдай мене, колисай в хитких обіймах дрімоти,
Вільготою любові хлюпни, я ж тим самим тобі віддячу.
Море в пасмах бурунів прибою,
Море, судомно й широко дихаєш ти,
Море, ти — безмір життя і невирита, адже готова могила,
Ревом своїм із безодень ти шторми здіймаєш, о море,
химерне і граціозне,
Я частинка твоя невіддільна, я — одна твоя хвиля
і всі твої хвилі одразу.
В мені твій приплив та відплив, я співець ненависті
й примирення,
За друзів скажу і за тих, хто в обіймах заснули. .
Я той, хто утверджує приязнь
(Роблячи опис речей у домі, чи пропущу я сам дім?).
Я не лише поет добра, я можу бути й поетом зла.
Що базікають там про доброчесність і про порок?
Вперед мене рухає зло і виправлення зла рухає мене —
а я стою байдужий.
Хода моя не схожа на ходу очорнителя чи критикана,
Я зволожую коріння всього, що зросло.
Чи злякалися ви скрофульозу від нескінченної вагітності?
Чи спало вам на думку, що небесні закони ще треба доробляти
і виправляти?
З одного боку рівновагу я бачу, і рівновагу я бачу
з протилежного боку,
Сумнів так само корисний, як і тверда доктрина,
Наші нинішні вчинки й думки — це пробудження
й перший крок.
Ось наближається до мене мить по стількох децильйомах митей,
І кращого за неї, за тепер — нічого немає.
Доброчинство колись і сьогодні — не таке вже й диво,
Раз у раз дивує, як підлою чи зрадливою може бути людина.
Сторінки: 1 2 [ 3 ] 4 5 6