5
М у з и к а н т (з будки). Хто там?
М а к л е н а. Це я.
М у з и к а н т (висунувся, придивився). Скажіть, панянко, ви зараз снитеся чи приснились тоді, ввечері ще? (Вийшов скоцюрбившись. Він очевидно змерз). Я вже, здається, витверезів. Вийшов з горілки, і горілка з мене під три чорти. Як колись було на карикатурі: французик — із Бордо, бордо із французика. Так і я. А Кунд ваш, здається, Кунд?
Маклена кивнула головою.
А вас як?
М а к л е н а. Маклена.
М у з и к а н т. Ім'я, здається, малопольське.
М а к л е н а. Моя мама була литовкою.
М у з и к а н т. Еге ж. Кунд не любить запаху горілки. Цікаво було б подивитися на п'яного собаку. П'яних гусей я бачив. Власне, не я, а моя тітка... Павлина, здається... Вона почастувала мене якоюсь чудесною вишнівкою, а вишні викинула у вікно. Дивиться, з'їли її гуси ці вишні й поп'яніли. Кричать «гел-гел», хитаються. Потім попадали. Мертві. Тітка, поплакавши, обскубла на них, як водиться в людей, пір'я, і повикидала гусей на смітник. Вранці чує — «гел-гел-гел». Ідуть всі до порога, голодні на похмілля та голі. Ха-ха-ха! Голі! Чому ви не смієтеся? Хай йому чорт. Сміх, кажуть, гріє. Я б ось хотів зараз бути гусаком, щоб мені хто-небудь викинув хоча б одну вишнину з горілки, хай йому чорт! Я убив би людину, навіть свою тітку, щоб одержати хоч краплину горілки.
М а к л е н а. Скажіть, ви справді могли б убити людину? Правда цьому? Свідомо? (Шукає в пітьмі його очі). Якби було потрібно і трудно?
М у з и к а н т. Коли б я міг убити людину, я давно і насамперед убив би себе, та Шіе!
М а к л е н а (довірливо). Отож у легіонах на війні ви нікого не вбили?
М у з и к а н т (спалахнувши). Геть, хай йому чорт! А то я вб'ю тебе! Так! Я вбивав у легіонах! За гуманізм, за велику Польщу вбивав...
М а к л е н а. Ви сказали так, я й повірила...
М у з и к а н т. Убивав, хай йому чорт! (Заспокоївшись). А втім, знову, здається, вийшла риторика. Я вбивав інших, а себе, як бачите, досі ще не вбив. Скільки фальшивих, навіть підсвідомих слів. Я справді дірявий музикант. Я, здається, нагримав на вас? Даруйте. Це я на себе кричав. їй-богу, на себе!
М а к л е н а. Та я теж себе ніколи б не вбила б. І не вб'ю, хоч би там що! І не треба, зовсім не треба, щоб пан музикант убивав себе. Хай уже вбивають себе інші. Ви, певне, не повірите, якщо я вам скажу про одного такого... Є такий чоловік, що пропонує гроші тому, хто його вб'є. І разом з тим хоче вбити інших. І все заради наживи... А що ви сказали б про того, хто його вбив би?
М у з и к а н т. Коли б у мене були гроші, я теж заплатив би тому, хто взявся б мене вбити. І це, я гадаю, вже не риторика...
М а к л е н а. Вас ні за що... (По паузі). Облишимо це! Скажіть тепер ви щось інше!
М у з и к а н т. Що саме?
М а к л е н а. Що саме? Ну, хоча б про алею, наприклад.
М у з и к а н т. Мені холодно. Я на похмілля. А алея — це дурниці. Міраж. То я п'яні фантазії розводив. Ніколи такої алеї в мене не було й не буде. Ідіть!
М а к л е н а. Я теж люблю розводити фантазії. Але я завжди думаю, що якась із них та здійсниться. Навіть сьогодні думаю... (В уяві — Окрай, тюрма, гуси, вчорашня вулиця. Чомусь стало шкода музиканта. І чомусь захотілось хоча б поцілувати його на прощання). Гляньте ж, он, здається, трохи стало ясніше? Зоря начебто? Дивіться, тут була й алея. Бачите? Тут торік росли величезні дерева. Бачите, ось клен? Пан Зброжек зрубав. А правда, клен і вночі не схожий на ксьондза?
М у з и к а н т. Нічого не бачу...
М а к л е н а. То уявіть собі, що ось тутечки та алея. Ну, а небо і справді вже ясніє. На вас чекає дівчина.
М у з и к а н т. Ну й що?
М а к л е н а. То уявіть, що я хоч трохи та дівчина. І ви зможете поцілувати мене. Тільки, будь ласка, не в руку, я не люблю, коли цілують в руку. А ось прямо сюди, в щоку. Бачите?
М у з и к а н т. Бачу. (Стоїть).
М а к л е н а. Ви цілуєте ту дівчину. В неї тремтять губи. Ось тільки не знаю, що вона скаже, коли відчує, що від вас іще й досі горілкою тхне. Скільки ви випили? Якщо хочете поцілувати, то вже цілуйте в руку, скаже... (Поцілувала його). Прощайте!
І зникла, розтанула в передсвітанковій імлі, лишивши на неголеній щоці теплу вологу. І ще начебто музику. Еге ж, музику. Яку чув колись давно. Коли? Де? Він чує далеку музику і спів ліворуч.
6
І рано вдосвіта, коли такий міцний сон і всі спали, Маклена зустрілася з паном Збро-жеком. На стежці, що від його будинку до воріт. Ось вони підійшли одне до одного.
Мовчать.
З б р о ж е к (глухо, але іронічно). Хто ж із нас перший скаже «добридень» ?
М а к л е на (тоном відповіді на привітання). Пан уже сказав «добридень».
З б р о ж е к. На мою думку, перший повинен вітатися найманець.
М а к л е н а. Я панові вже відповіла.
З б р о ж е к. Панянка відповідає так, начебто вона вийшла на дуель.
М а к л е н а.А що таке дуель?
З б р о ж е к. Це раніше, якщо одне одного ображали, то рубалися чи стрілялися. Тільки не за гроші, а як рівний з рівним.
М а к л е н а. Адже панові за це заплатять більше, ніж пан мені. Певне, тисячі?
З б р о ж е к. Га... (Розглядає Маклену). Та скільки ж насправді панянці років?
М а к л е н а. Тринадцятий. Я вчора сказала.
З б р о ж е к. О, панянка далеко піде.
М а к л е н а. Атож. Я піду в революціонери.
З б р о ж е к. На мої гроші?
М а к л е н а. Ні-ні!
З б р о ж е к. Як же ні! Таки ж — на мої! (Цинічно). Ну що ж, я навіть приніс для цього пістолет.
М а к л е н а. Давайте!
З б р о ж е к. Він уже заряджений. Тільки націлитися і натиснути ось на цю собачку. Панянка каже, що вміє.
М а к л е н а. Так. (Бере револьвер).
З б р о ж е к (поквапливо). Ну от... Тепер я стану отут на стежці, а панянка (озирнувся і майже пошепки) хай стріляє. Тільки в шию. А потім — в революціонери! (Непомітно вийняв годинник та гроші і міцно стис у руці, тому що вона тремтить). Обов'язково в шию! Ну?.. Тепер (заплющив очі) мерщій! Швидше!
М а к л е н а (обійшла навколо і стала перед ним). А гроші?
З б р о ж е к. Гроші потім... коли вб'єш... у кишені.
М а к л е н а. Ні! Гроші хай пан зараз дасть.
З б р о ж е к (відступивши). А якщо панянка візьме та й утече (глузливо) в революціонери?
М а к л е н а. Хай пан покладе їх поряд на землю!
З б р о ж е к. На землю? Можна... Чорт — Бог! Вона далеко піде!
М а к л е н а. І хай пан перерахує, щоб я бачила.
З б р о ж е к. Швидше! Побачать!
М а к л е н а. Хай бачать!
З б р о ж е к (похапцем лічить гроші). Гм, ось... Сто злотих, двісті п'ятдесят... А ось папірці дрібніші...
М а к л е н а. Скільки ж там?
З б р о ж е к.Я сам не бачу. Темно. Але, здається, всі.
М а к л е н а. Ну, то хай пан почекає, поки йому стане світло.
Зброжек, шахраючи, рахує.
(Маклена підійшла, дивиться. Перевіряє очима). Тут, здається, бракує ста злотих.
З б р о ж е к (бурмотить). Тільки ста злотих. Маклер і мене обшахрав. Але... але пістолет, каже він, теж коштує ж щось... Більше як сто злотих. їй-богу, більше! Пістолет!
М а к л е н а (взявши гроші). Я вже виросла! Виросла! Дивіться! Ось вам ваші гроші! Дивіться і рахуйте! (Лічить). Сто злотих... (Шматує і кидає). Двісті п'ятдесят. (Шматує і кидає). А ось і дрібніші папірці. (Шматує і кидає).
З б р о ж е к (осатаніло). За квартиру? Комірне мені?
М а к л е н а. Ще п'ятдесят злотих? Сто?.. Але пістолет, каже, коштує (підводить револьвер) більше як сто. Батько розповість про все це, то, може, і там, у банках — порвуть ваші гроші. (Націлилась).
З б р о ж е к (затулившись рукою). Не треба, не треба! Прошу вас!
Але Маклена знову обійшла навколо нього, тоді він побіг від неї. Маклена вистрілила. Зброжек упав. Маклена кинула револьвер. Зупинилась і стоїть нерухомо, доки не почувся з балкона свисток. Свисток, яким викликають поліцейських. Тоді вона побігла до воріт. Але повернулась і взяла револьвер. Коли, рушивши, почула, що у ворота входять, кинулася вздовж стіни до Кундової будки. З будки вилазить музикант.
М а к л е н а. Ви бачили? Чули? Розкажіть про все це поліції. Або передайте батькові та Христинці. І скажіть, що я...
Десь збоку залящав свисток.
(Вона перелізла через стіну. Ще раз вигулькнула її голова. Крикнула лунко, махнула рукою). Передайте, що я повернусь! Обов'язково! (І зникла).
Музикант, горблячися від холоду, пішов у той бік, куди показала Маклена. Та його смикнув за спину холод і повернула якась думка. Він озирнувся і побіг у протилежний бік. Повернувся і знову пішов, куди показала Маклена, здається, вже більш рішуче. З-за стіни, де перелізла Маклена, десь далеко сходило сонце.
Завіса
Сторінки: 1 2 3 4 5 [ 6 ]