Дія третя
І
1
І на світанку не переставав дощ. О п'ятій годині, не хапаючись, Маклена встала. Навшпиньках підійшла до батька:
— Спить! (Засвітила нічник, поставила на піч. Тихо розбудила Христинку). Хрис-тинко! Встань — зачини за мною двері. На гачок. Щоб вітер не відчшшв. А то буде холодно спати... Я йду... на роботу. Може, швиденько прийду, а може, й ні. Якби оце тато прокинувся, скажи, що я пішла на роботу, швиденько прийду, а може, й ні. І коли почне знову прислухатися у вікно, скажи, хай спокійно спить, ніхто сьогодні не стукне, скажи, у вікно, хіба що вітер. Ніхто не постука, хіба що вітер. Тоді скажеш батькові, якщо мене довго-довго не буде, що я договорилась із паном Зброжеком, найнялася зробити те, на що він підбивав батька. Не забудеш? На що він підбивав батька, скажеш, якщо мене довго-довго не буде. Ну от!.. Ти в мене вже помічниця, ти в мене вже підручна, ти вже майже півдівки. Тільки ти чомусь усе мовчиш, дівчино! Ось і зараз. Сказала б що-небудь, дівчино моя, хоча б слівце. Ніч така велика, темна, без вікна, а ти все спиш та спиш, Христинко. Га, Христинко? Ну от, знову спиш! Ну чого ти все спиш? Скажи!.. Га? Що ти там шепочеш, як раченя в мішку?.. (Прислухалась: щось бурмоче Христин-ка). Ага, тобі дуже хочеться їсти, коли ти не спиш... Ну що ж... Я зараз піду, а ти й заснеш. Я зараз, Христинко! Ось тільки ще раз гляну, чи все гаразд, ось отакечки гляну (озирається) й піду. Ось я вже й іду, Христинко! Якщо мене довго-довго не буде, щоб ти знала, що... сіль — в горщечку в запічку, а в вузлику трохи крупи... Звариш батькові й собі. (Пішла, повернулася). Сіль тримай на комині, щоб суха була, а коли знадобиться — візьми ось отак пучечку (показала як). Під чисту шматочку і пляшкою на столі трохи, пляшкою потри. Та гляди, не розбий! Адже нею ще мама терла... (Подивилась на пляшку і вийшла).
2
О п'ятій встав і пан Зброжек. Він теж не спав. Біля ліжка — рахівниця. Горить свічка. Стоїть пляшка вина. Випивши чарку, він наливає ще. Напівп'яний обмірковує, при кидає, рахує.
— Тільки на стежці. Атож! На стежці!.. Я ніби вийшов... А насправді я стою ось так... (показує як), і вона стріляє ззаду, в шию. Тільки в шию! Легше мені, зручніше їй і правдоподібніше... Га? Постріл ззаду... (Надпивши вина, планує далі). Я тримаю годинник, затис в одній руці. Загадкова деталь, незрозумілість для слідчих, і дівчинка не візьме. Гроші в кишені, частина розсипана по землі... Тут маклер шепоче, що можна буде не додати. Темно, не помітить. Га? На стежці. Еге ж, тільки на стежці... Отже... (перерахував, за звичкою відкладаючи на рахівниці) премії підраховано, пістолет куплено, де і як — обмірковано... (Глянув на годинник). Лишився ще заповіт, маклере... (Одягнувся. Взяв свічку і пішов до дочки).
З
Розбудив дочку. Піднявши свічку вгору, почав заповідання.
— Я йду. З дому. Будь ласка, зачини за мною двері.
А н е л я. А мама?
З б р о ж е к. До дверей мені треба ще дещо сказати. Але боюся, що мамі це здасться сном. Взагалі вона тепер, як ти знаєш, плутає дійсність із сном і навпаки.
А н е л я (глянувши на годинник). Так рано?
З б р о ж е к. Хто рано встає, тому Бог подає.
А н е л я. Адже ще зовсім темно.
З б р о ж е к. Без грошей і при сонці темно. Так темно, що навіть женихів не видно. І вони дороги не бачать, хоч і люблять темряву. Як ти гадаєш: коли б оце повернулися наші гроші, прийшов би до тебе пан Владек?
А н е л я. Не нагадуйте мені про нього. Не треба!
З б р о ж е к. Знехтував він тобою. А як образив! Як старчиху-прохачку з жебраками в ряд поставив. Мало не змусив, каже, любові канючити...
А н е л я. Ні! Ні! Я не просила. Я тільки спитала, чи є в нього хоч яке почуття до мене, хоч краплина совісті? Після його освідчення...
З б р о ж е к. Совість у нього є. В кожної людини є своя совість. Але кожен виявляє свою совість тоді, коли з неї можна мати користь. Совість, як і все на світі, коштує грошей. Ось будуть у нас гроші, то в пана Владека прокинеться до тебе совість. Чи вона його приведе, чи він її принесе, а він таки прийде до тебе. Прибіжить!
А н е л я. Я зачиню перед ним двері.
З б р о ж е к. Влізе у вікно.
А н е л я. Я замкну своє серце!
З б р о ж е к. Він постукає. Почне ходити перед очима, як старець під вікнами, і канючити. Його мучитимуть почуття і совість. Го-го-го! Під дощем чи в мороз, в хуртовину, цілу ніч, а проходить. Удосвіта постукає: «Хто там?» — спитаєш спросоння. «Любов!» Та він уві сні до тебе пролізе, крізь твій дівочий блакитний сон прошиється, ляже біля ніг, припаде і овіє жагучим коханням.
А н е л я. Не буде цього! Ніколи не буде! Адже в мене... в нас грошей нема.
З б р о ж е к. А коли будуть? Завтра? Навіть сьогодні? І твої гроші? Тоді буде чи не буде?
А н е л я. Не буде...
З б р о ж е к. А що буде?
А н е л я. Я... я не знаю.
З б р о ж е к. Ая знаю. Він пробереться знову в твоє серце. Не він, то інший такий самий. І ось тепер я скажу, я мушу сьогодні, перед тим, як зачиниш за мною двері, сказати тобі, що коли він і пролізе в серце, то це ще не біда. А біда, нещастя з процентами буде, коли він через серце пролізе знаєш куди? В кишеню! Що серце, що наше серце, якщо святая святих тепер у людини — кишеня, коли вона не порожня, зрозуміло! Кишеня! Спустошивши кишеню коханки, кожен коханець дивиться на неї, мов крізь замерзле вікно. І як ти його не грій, він уже буде холодний. І побіжить із твого серця, як арештант із тюрми. До іншої, звісно. Мій тобі батьківський заповіт: хочеш довгого і щасливого кохання — зроби з серця сіни в кишеню, а в кишеню нікого не пускай. Тоді будуть сидіти в серці, доки сама не проженеш
А н е л я. Якщо в кишені будуть гроші. А коли грошей нема?
З б р о ж е к. Гроші будуть. Я зараз іду по гроші. Я сьогодні дістану грошей.
А н е л я. А якщо не дістанеш?
З б р о ж е к. Обов'язково! За будь-яких умов! Чуєш? Навіть коли б я раптово помер чи мене вбили б... Чому ти так дивишся? Кожного з нас тепер можуть убити. Такий час. Або ми, або нас, як пишуть комуністи — хто кого.
Анеля — рух і переляк. Німе запитання.
А ти вже витріщилась, як коза на різника? Я кажу — навіть. Навіть коли б мене вбили, — дістану. Адже ж я застрахований від смерті. Я тепер, так би мовити, безсмертний. В першому страховому товаристві — на тридцять тисяч доларів, у Золотому якорі — на тридцять. У третьому — на сорок, у транспортному — на двадцять. Отож, коли б мене навіть убили, ти маєш одержати за це з мамою сто двадцять тисяч премії. Та за такі гроші краще навіть померти сьогодні, ніж завтра ні за що, га? За них можна купити цілу фабрику Зарембського і весь цей будинок. Обов'язково треба купити, щоб зберегти, врятувати гроші від кризи. І якщо я куплю, то ось тобі моє батьківське слово — я в документах напишу і на вивісці великими золотими літерами: «Фабрика Зброжека і Д», тобто і дочки. Отоді побачиш, як до тебе прибіжить, як тебе покохає високоморальний пан Владек. Го-го! Тільки Боже борони відприданити назад йому все. Особливо фабрику. Навіть коли я піду на небесний балкон, ти тримай її в кишені. І нікого не підпускай! Нізащо! «Фабрика Зброжека і Д». Золотими літерами. Вона дасть тобі золото і любов. «Фабрика Зброжека і Д». Ну от, я йду. Піду здобувати фабрику Зброжека і Д. Золотими літерами.
Анеля хоче його поцілувати.
Ну-ну... (Відвернувшись). Зачини за мною двері! А втім, почекай. (Глянув на годинника). У мене є ще сімнадцять хвилин. (Вийшов). Сімнадцять хвилин залишилося ще прожити маклерові, а там — Зброжек пан фабрикант. (Похнюпився). І ось маклер востаннє допиває вино. (Допив вино). Гасить свічку. (Загасив). Яка драматургія.
4
М а к л е н а (в темряві під дощем). Ти думала, сіль терла, а тут — оцей дощ. Чи довго ще буде він? Ця ніч? Я, мабуть, збилася з часу і рано вийшла. Ні зірок, ні дзвону... Ну от, знову про дощ, а треба про це. (Замислилась). Треба про це, а я про гусей думаю. Уявляю — якщо вони зараз справді пролетіли! Темно ж... (І уявляє. Летять гуси. Розбивають темне небо. Просвічується ранкова зоря. У гусей вогнепері крила, наспівує тихенько).
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята
Та понесіть туди, туди...
(Жест на схід). Ні! Треба не про це. Про це треба подумати. Про це треба подумати. Про це...
Та понесіть мене в тюрму,
За віконце заґрачене...
Вбити чи не треба, товаришу Окрай? — спитала б. І сказала б: — Мені трудно думати. Може, тому, що я ще маленька... Ні-ні! Я вже не маленька. За одну цю ніч я виросла так, що в мене все тіло болить, серце, думки — так росла. І все ж таки — робити це чи ні? Я знаю, ви зараз теж не спите. Дивитеся з-за ґрат на ввесь світ. Думаєте. Далеко бачите. А я, бачте, далі цієї стіни не бачу. Хоч я теж думаю, думаю, думаю. Він не дасть уже нам жити. Він прийде і стукне у віконце. Він виселить із підвалу. Спровадить. А коли хазяїн спроваджує з підвалу — це значить, що він виселяє на кладовище, казали ви, як ото я підслуховувала. Я дуже хочу вийти з підвалу, ось за цю стіну, але в життя, а не на кладовище. То як же ви гадаєте? Га?..
З будки долинув кашель. Маклена в будку.
Ви не спите?
Сторінки: 1 2 3 4 [ 5 ] 6