Тарас Бульба - центральний герой однойменної повісті Миколи Гоголя. Він козацький полковник, досвідчений воїн, вірний син Батьківщини.
Автор показує нам, яким було життя козаків на Запорізькій Січі, описує їх закони та звичаї. Найголовніший закон – захист рідної землі та вірність бойовому товариству. Тарас Бульба неухильно дотримується цього закону. Він упевнений, що запорукою перемоги у боротьбі проти поневолювачів рідної землі являється єдність бойового товариства.
Дія твору відбувається в складні часи, коли козаки захищали землю і віру від загарбницької політики польської шляхти, відбивали напади турків і татар. Тарас Бульба був одним з очільників козацького війська, тому він мав підтримувати бойовий дух своїх побратимів. Перед важливою і небезпечною битвою з польським військом головний герой виголошує сильну промову про товариськість. Вона є закликом до усвідомлення себе великою силою, яка можлива за умови єдності.
Тарас Бульба починає промову зі згадки славного минулого рідної землі. Її поважали і греки, і жителі Царгорода. Міста і храми тоді були пишними, а при владі були православні князі. Але потім все пропало, бо все опинилося в руках “бусурман". Герой говорить, що їх товариство виникло в складні часи, тоді, коли рідна земля потребує їх допомоги. І це значить, що вони не мають права здаватися!
“Немає уз святіше товариства!” – стверджує Тарас Бульба. Отаман вважає, що любов батьків і дітей важлива, проте на неї здатні навіть звірі, тому що кровне єднання закладено природою, а от на єднання душі здатні тільки доброчесні люди. Тим і таке важливе їх бойове товариство, зв’язане “узами” душевної спорідненості, і тому не можна його ніколи зраджувати.
Бульба возвеличує своїх товаришів, говорячи, що і на інших землях траплялися гідні товариші, але таких, як на рідній землі, не було! Багато кому доводилося бувати на чужині та спілкуватися з місцевими жителями. Серед них багато гарних людей, але коли хочеш “вилити душу", то навряд чи тебе зрозуміють, бо вони не такі, як ми, гарні, але інші. Тому так важливо триматися свого і захищати рідний край!
“Знаю, погано тепер повелося на землі нашій; думають тільки, щоб при них були стіжки й скирти хліба…” – говорить Тарас Бульба із сумом про те, що, на жаль, багато земляків почали думати тільки про власну користь. Але він вірить, що навіть найгірший з них має “почуття до свого рідного”, і прийде час розуміння, що потрібно берегти свою землю, мову і звичаї, а не цуратися їх!
Тарас Бульба впевнений, що скоро всі зрозуміють, що “означає в нашій землі товариство!”