Повість «Тарас Бульба» Миколи Гоголя – панорамна картина життя запорозьких козаків, їх побуту, законів і звичаїв. Але ця картина була б неповною без опису української природи.
Існує думка, що у творах головним є тільки сюжет, образи, а пейзаж не грає значної ролі, тому часто читачі взагалі його не читають. Але це помилкове судження, адже пейзаж, наприклад, може бути ключем до кращого розуміння почуттів героїв. Коли сини Тараса Бульби покинули рідний хутір і вирушили разом з батьком на Запорізьку Січ, стояв сірий день, недоречно співали птахи. Цей опис точно відображає внутрішній стан героїв, які сумують через те, що мало побули вдома. Вони жаліють матір, яка була в розпачі через їх від’їзд. Герої сумують – і тому все навколо здається їм сірим і негармонійним.
Найбільш розлогий опис природи у повісті – це опис українського степу. Автор вбачав в ньому символ сильної та вільної Батьківщини. Безмежні простори степу викликають захоплення і спогад про волелюбних козаків. Споглядаючи цей пейзаж можна краще зрозуміти безстрашних воїнів, характери яких загартовувалися у цьому середовищі. Тут могли жити тільки відважні, сильні та горді люди, що по-справжньому люблять свою землю, і готові її боронити від ворогів.
В повісті ми знаходимо опис степу в різний час, і можна помітити різницю. Вдень український степ нагадує океан, наповнений квітами та піснями птахів. З приходом вечора степ змінюється, виглядає велично на фоні чудового заходу сонця і темного неба. Можна почути свист ховрахів і гучний крик гордих лебедів. Автор застосовує гарні епітети, щоб передати красу степу: «незаймана пустеля», «срібно-рожеве світло», «зелено-золотий океан». Завдяки детальному і ліричному опису картин природи у творі читачам здається, що вони самі знаходяться там, серед просторів величної «пустелі».
В повісті є опис міста Дубно, але він не викликає у нас такого ж захоплення, як опис українського степу. Ця картина викликає почуття тривоги, яка пов’язана зі станом Андрія Бульби, котрий має на серці «якусь задуху», схожу на липневу ніч. Він бачить «щось величне й грізне», що ніби віщує юнаку про його долю.
Картини дикої природи у творі – неперевершені, вони допомагають героям відірватися від їх проблем: «все, що смутно і сонно було на душі у козаків, вмить злетіло; серця їх стрепенулися, як птахи». Козаки були відважними та волелюбними людьми, тому їх приваблювала краса дикої природи, з якою вони жили в гармонії.