Серце – це не просто орган, з давніх-давен воно мало важливе символічне значення. В Біблії в ньому вбачається сутність особистості людини. Тобто, якщо люди мають добре серце, то вони добрі, та навпаки.
Серце в піснях і віршах часто є одухотвореним: воно сумує, радіє, дивується. Навіть у побуті можна часто почути такі слова: «моє серце відчуло», «серце радіє»... Отже, воно має пряме відношення до людських почуттів. Серце – центр внутрішнього світу людини. Необхідна умова споглядання Бога є чистота серця.
Богдан-Ігор Антонич – український митець, відомий своїм оригінальним стилем письма, чіткою життєвою позицією. Він народився на Лемківщині, і перейнявся духом цієї унікальної землі. Не дивлячись на те, що поет називав себе поганином, його ліричний герой часто звертався до Господа, щоб Він допоміг йому у битві зі злом. А ціль зла завжди — людське серце. Сумніви, зневіру, все те, що вносить дисбаланс у душу, поет називає «бур’яном».
Митець мріє про гармонію, і висловлює це в таких рядках: «Гармонії у серці — нічого більш не треба». Однак цього можна досягнути лише, якщо серце сповнене Божою любов’ю і миром.
Символ серця є наскрізним у більшості збірок поета. У вірші «Пісня про вічну молодість» (збірка «Привітання життя») Антонич говорить, що серце потрібно загартовувати: «Наші очі далеччю гартуймо, а серце куймо на сталь, на сталь». В даному творі серце є ідентичним духу людини.
В поезії «Пісня про ізгоя» митець закликає нас не бути байдужими до долі інших людей. Його повчання звернене не до розуму читачів, а до серця: «Та моєї не бійтеся пісні, хай до серця промовить вона». Адже, щоб зрозуміти когось, проявити милосердя, потрібно вміти співпереживати, а це завдання для наших сердець.
В деяких творах Антонича образ серця має суперечливі ознаки. Наприклад, у вірші «Привітання життя» є такі рядки: «Вітай, життя! І на привіт тобі я понесу м’яке, та в панцир крицевий закуте серце». На думку поета, «ідеальне» серце має бути м’яким і крицевим (міцним, твердим). М'якість проявляється в милосерді та любові, а крицевість – в чіткій життєвій позиції, незламності. Антонич акцентує на тому, що серце потрібно захистити «крицевим панцирем» від різних негативних впливів.
При створенні образу серця автор вдається до біблійної та фольклорної традиції, використовує досвід попередників, наприклад, Григорія Сковороди, але створює власні відтінки образу, висвітлює нові значеннєві грані символу. Якщо узагальнити те, як представлений у творчості Антонича символ серця, то можна сказати, що серце - центр духовного життя людини, де постійно йде боротьба добра зі злом. Поет вірить в перемогу добра.