Богдан-Ігор Антонич – український поет, прозаїк та мистецтвознавець XX століття, цікава особистість з оригінальним світовідчуттям. Він черпав натхнення в рідному краї – Лемківщині, її дивовижній природі. З великою повагою митець ставився до звичаїв, обрядів і народно-релігійних свят свого народу, тому вони знайшли в його творчості. Проте поет не намагався переповісти вже всім знайому історію свята, а хотів показати її під оригінальним кутом свого світобачення.
Антонич дуже любив Лемківщину, вона здавалася йому центром Всесвіту, тому майже всі події в його творах відбуваються в цьому краї. Таким чином міф, легенда чи біблійна оповідь набуває національного колориту. Наприклад, в поезії «Різдво» події біблійної оповіді про народження Ісуса Христа переносяться автором у лемківський край: Дитя ніби народжується не в яслах, а на санях, а замість волхвів до нього приходять лемки й приносять у дарунок круглий місяць. Мабуть, поет хотів, щоб його земляки відчули свою близькість до важливих подій, краще їх могли зрозуміти. Також таке переосмислення історії може бути символом того, що Бог є в кожному краї, в серці кожної людини.
У вірші «Коляда» Антонич розповідає про те, яка дорога чекає на Боже Дитя. Народ радіє народженню Христа, «тешуть теслі з срібла сани», і тільки Ясна Пані має сумні очі, тому що знає про складний шлях Сина – «снігом стелиться життя». Головна думка твору – цінувати життя та пам’ятати про Великий вчинок Спасителя.
Джерелом для творчості Антонича були звичайно і народні колядки та щедрівки, які славлять народження Христа, показують, що це велике свято роду людського. Але, наприклад, в такій щедрівці «Добрий вечір тобі, пане господарю!» наявне також величання господарів, побажання їм усього найкращого. На відміну від фольклорних творів, в яких художні засоби здебільшого прості, вірші Антонича містять складні образи: оригінальні епітети та метафори, в яких присутній підтекст.
Поет під час роботи над твором звертався до різних джерел мистецтва: від язичницьких до християнських. Язичництво приваблювало його своїм уславленням природи. Митець також вважав природу величною, прагнув гармонії з нею. Він заперечував думку про те, що людина – цар природи, і закликав шанувати її, як рівну собі. Також його ліричні герої часто звертаються до Бога з проханням допомогти у боротьбі проти зла, зберегти їх серце чистим. Адже тільки чисте серце здатне на добрі вчинки.
Богдан-Ігор Антонич був скромною особистістю, але яскравим художником слова в українській культурі. Його твори наповнені любов’ю до рідного краю, повагою до традицій, звичаїв і свят народу.