Богдан-Ігор Антонич – майстер художнього слова на ниві української літератури XX століття, шанувальник давньої поетики та оригінальний новатор.
Твори поета відрізняються глибоким та незвичним осмисленням тематики, проблематики й поетики Святого Письма та мають самобутні риси у напрямку українського модернізму.
Досить багато віршів Антонича мають релігійний мотив. Джерелом були біблійні оповіді, народні релігійні свята, проте автор не намагався їх переказати, а подавав переосмислений варіант, показував знайомі істини під незвичним кутом. Важливою особливістю таких творів є національний колорит. Митець походив з Лемківщини, і настільки любив цей край, що вважав його центром найважливіших подій у світі.
Образ Богоматері у творчості поета займає дуже важливе місце. Її образ присутній у таких віршах, схожих на гімни: «Спасай, Царице!», «Радуйся, Маріє!», «Страдальна Мати», «Прославлена Мати» (збірка «Велика гармонія»).
Богородиця є символом безмежної любові матері, самопожертви, непорочності, вірності у служінні Богові та людям. Згідно з християнською традицією, вона є найкращою з людей. Поет підбирає світлі, витончені епітети, які підкреслюють довершеність та духовну красу постаті Богоматері. Антонич стверджує, що запорукою порятунку людини є віра у Богородицю, яка є Царицею Неба та Землі, є Матір’ю і Заступницею.
У творах поета поява Богородиці супроводжується описом дивовижної природи, яка підкреслює емоційний стан ліричного героя. Коли «в світ виходить Божа Мати з неба синьої палати, вбрана в семибарвної веселки злототкані шати», митець не може «знайти палких і милозвучних слів» для прославляння Богородиці, тому в допомозі стає музика: «Грайте, арфи, грайте ліри, грайте, лютні, грайте гусла».
Поява Богородиці приносить великі зміни всюди: «Кудою переїдеш, — велика переміна, кудою переїдеш життя сміється». Про це знає ліричний герой, і тому чекає позитивних змін у своїй душі, сподівається, що Божа Мати прийде і до нього — «в небагату, курну, прокляту мойого серця хату».
Образ Цариці Неба й Землі в Антонича динамічний, постійно доповнюється новими художніми засобами. Наприклад, поет представляє її образ на тлі жовтого зерна зір, золотоволосого жита, першого розцвіту дрібних пелюсток рож, гаю шумних сосон, весняного плаща природи, у пахощах рожі, фіалок та свіжого сіна. Постать Богоматері зображена на фоні гармонійної природи, яка підкреслює її довершеність.
Образ Богоматері у творчості Антонича – традиційний, але доповнений витонченими епітетами, метафорами, які відображають глибоку віру.