За жанром «Захар Беркут» є історичною повістю. На початку першого розділу Іван Якович зазначає, що події відбувалися у 1241 році. Це час князівського правління на Русі та руйнівних нападів монгольського війська.
Звісно, багато реалій того часу залишилося тільки на сторінках підручників, наукових робіт з історії, а також у музеях. Разом реаліями в минулому осіли і деякі слова. Але ці слова оживають у художніх творах. Доказом є й повість «Захар Беркут».
Як відомо, застарілі слова поділяються на історизм та архаїзми. І.Я. Франко використав обидва пласти для відтворення колориту ХІІІ ст., однак історизмів у творі «Захар Беркут» більше. Історизми, які трапляються у повісті, можна розділити на кілька тематичних груп.
Чисельною є група лексем, які використовуються для називання людей за певною ознакою (діяльністю, положенням в суспільстві тощо): князь, боярин, закличник, купець. У повісті розповідається про боротьбу з половцями, тому трапляються назви людей, пов'язані з військовою справою: лучник - людина озброєна луком, топірник – воїн, озброєний топором (сокирою), дружинник – людина з війська князя («довкола боярина йшло десять вояків, лучників і топірників», «всі дружинники стали в ряд перед боярським домом».
Також у тексті використано назви зброї, що використовувалася у ХІІІ столітті: ратище – спис, метавка – зброя для метання каміння, топір – сокира з довгим держаком, що використовувалася як зброя («ратище блисло в тремтячій руці боярина», «при огнищу він ще оглянув майже готову вже метавку», «а за поясом стримів топір»). З повісті «Захар Беркут» читач дізнається, що ратище та топір використовували не лише у битвах, але й для полювання.
Неодноразово у повісті трапляється слово «смерд». Це слово багатозначне, але у творі його слід тлумачити як «селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові». Тугар Вовк так називає Максима, вказуючи на його незнатне походження.
Окремої уваги заслуговують історизми, використані в описі тухольської копи. Застарілим словом «копа» у повісті названо сільські збори для розв’язання нагальних питань. З цим поняттям у творі пов’язані слова закличники (люди, які скликають на копу), вічевий порядок (віче – називали народні збори, що були вищим органом влади в деяких містах за часів Русі), хоругва (прапор, зокрема й військовий). На копі боярин показує грамоту від князя, що засвідчує його право володіння тухольськими землями. Словом «грамота» колись називали лист, послання або якийсь запис.
У творі також трапляється назва тварини «тур»: «не чути ніякого голосу, крім … рику дикого тура», «тури, медведі, дики — се небезпечні противники». Ці тварини давно вимерли, тому слово можна вважати історизмом. За допомогою цієї лексеми автор створив також влучні порівняння: «ричав ярим туром Бурунда», «мов тур, готуючись до нападу, … так і непривична до пут вода… притишилась».
Історизми у повісті І.Я. Франка «Захар Беркут» – один із засобів відображення подій, які відбувалися у сиву давнину.