І. Франко народився на Львівщині, що позначилося на мові його поезії та прози. Мова творів письменника збагачена словами західних говорів, зокрема й галицького. Діалекти свідчать про близькість творчості Івана Яковича до народу. Немає відчуття штучного шліфування мови, аби вона стала літературною. Натомість зберігається колорит місцевості, який робить твори «соковитішими», барвистішими.
Діалектизми у повісті І. Франка «Захар Беркут» відіграють особливу роль. Їхнє завдання – занурити читача в атмосферу спільноти, яка колись жила в Карпатах. І. Франко із поставленим завданням впорався на відмінно.
Великий пласт займають власне лексичні діалектизми, тобто ті, які мають літературні синонімічні відповідники.
У повісті представлені діалектні слова різних тематичних груп. Привертають увагу лексеми на позначення форм рельєфу: полонина (безліса частина гори, де випасають овець), кітловина (улоговина), облаз (стрімка скеля, круча), клебук (гущавина), плай (гірська стежка), спохвастий (похилий, спадистий), кашиця (дерев’яна загата, що захищає від розмивання берегів).
Діалектні назви тварин також трапляються у повісті, хоча кількісно ця група менша. Наприклад, дикого кабана І. Франко називає словом дик, а ведмедя – медведем.
Є також у тексті діалектизми на позначення осіб, зокрема за певним родом діяльності. Наприклад, Захара Беркута називають бесідником. У західній говірці цим словом називають оратора, промовця. Натрапляємо також і на такі слова: матка (мати), пасемець (парубок), топірник (воїн, озброєний топором (сокирою)).
Є багато діалектних слів інших тематичних груп: сутолока (безладний рух, зокрема в натовпі), дотинок (дошкульне слово, докір), пасія (гнів), передновинок (час перед новим урожаєм), криївка (схованка, укриття), гуторити (говорити), сеся (ця).
Численною є також група лексики, що позначає особливості культури та побуту західної частини України: ботюки (стовбур дерева, який розпилюють на дошки), трембіта (музичний інструмент). У цій групі переважають етнографічні діалектизми, тобто такі, що називають реалії, які не поширені за межами говору.
Багато у повісті також фонетичних діалектизмів, тобто таких, що відрізняються від літературних слів звучанням, наприклад: кождий, се, сей, довколичний, леговище (лігвище), против (проти), острий (гострий), дрожати (дрижати).
Граматичні діалектизми, тобто ті які відрізняються особливостями будови, також представлені у творі: медвідь, трудності, доразу (одразу), улегшувати (полегшувати), бачність (заклик бути обачним, бути насторожі), позволити.
Аналіз діалектного пласту мови повісті «Захар Беркут» дозволяє зробити висновок, що у творі представлені різні види діалектизмів, проте найчисленнішою групою є власне лексичні. Діалектизми, використані і мові героїв, і в описах подій, природи, зовнішності героїв, допомогли І. Франкові передати колорит місцевості, про яку він розповідає у повісті.