Творчість Емми Андієвської - неординарна, щоб її збагнути, слід відкинути традиційну логіку, і намагатися разом з автором вийти за звичні рамки. Тоді ви дізнаєтеся, що багато філософських питань мають прості відповіді.
«Казка про двох пальців» - це історія-повчання, загорнута в чарівну казкову обгортку. Головні герої, як це часто буває у казках, мають мету і проходять випробування заради неї. В результаті вони отримають важливий життєвий досвід, а читачі отримають корисний урок.
Події в казці відбуваються в давні часи, коли у Всесвіті панували сім планет, людина мала сім доль, а рука – сім пальців. Тоді жила родина: мати-рука і її сім дітей. Вдумливий читач відразу зрозуміє, що цифра сім використана письменницею не просто так. Вона має багато значень, серед яких – повнота та довершеність. З цього виходить, що родина жила в повноті та гармонії, поки була в єдності. Сварка, яка виникла між братами, роз’єднала і ослабила всю сім’ю.
Молодші два пальці вирушають у світ, щоб перевірити свої сили і заслужити перше місце на руці. Вони опиняються в королівстві, де править її величність Гасова Лампа. Пальці попросили стати королеву суддею для них, а самі погодилися допомогти їй в боротьбі з невидимими ворогами. Головні герої перемагають страшних воїнів без зусиль, завдяки почуттю гумору та порозумінню між собою. Невидимі вороги були осліплені люттю, і навіть не помітили, що всі їх удари відскакували від пальців, як від влучного жарту. На прикладі казкових героїв я дізналася, що сила в єдності, а лють ослаблює.
Коли пальці перемогли ворогів королеви, то самі стали невидимими. Вони згадали про мудрість: хто з ким бореться, тим і стає. Герої стали такими ж сильними, як невидимі, але вирішили направити силу на добрі справи.
З цієї казки ми дізнаємося, що не всі здатні на подяку, навіть якщо їм зробили велику послугу. Мова йде про королеву, яка вважала себе Сонцем, а насправді була звичайною Гасовою Лампою. Пальці перемогли її ворогів, але вона забула про обіцянку, і більше того – прогнала лицарів геть, бо вони невидимі. А те, що невидиме, не можна підкорити. Автор так розкриває суть деспотичних правителів, які обмежують свободу підданих. Королева, яка вважала себе Сонцем, занурила королівство у сутінки, щоб не терпіти конкуренції зі справжнім сонцем. Її піддані ніколи не сміялися, щоб не робити вітру, небезпечного для неї. З історії про самозакохану королеву, я дізналася, що не слід сліпо когось боятися, навіть якщо ця людина впевнена в своїй силі, насправді вона може бути дуже слабкою.
Маленькі пальці прийняли спільне рішення повернутися на Батьківщину-руку. Вони більше не хотіли боротися за першість, бо відчули єдину нездоланну силу, і більше не було з ким мірятися. Головні герої помирилися з братами і зайняли свої звичні місця на руці. І хоча їх ніхто не бачив через невидимість, вони допомагали матері робити Великі справи.
Автор завершує казку мудрістю: «все найвище й найдосконаліше, завжди – невидиме». Це справді так, тому що добрі справи роблять непомітно і не чекають подяки. Про це ми дізналися на прикладі маленьких, але сміливих героїв.