Яяни – персонажі казки Емми Андієвської «Казка про яян». І хоча вони не є головними діючими особами, але є ключовими фігурами у втіленні творчого задуму. Щоб зрозуміти, хто вони, звернемося до сюжету твору.
Якось один пастушок наздоганяв козу та упав у провалля. Дивним чином на дні прірви виявилося величезне місто. Хлопчик зголоднів і почав просити їжі у місцевих жителів, але вони не чули і не бачили його. Вони продовжували займатися улюбленою справою – будували або лагодили власну вежу. Таких веж тут було безліч, і всі різні за формою, але однаково довгі. Хлопець у відчаї ходив від одного мешканця до іншого, аж поки не побачив дідуся, що порався біля найнижчої вежі. Старий чоловік, на щастя, почув пастушка. Він пояснив дивну поведінку мешканців міста так: тут живуть яяни, які цінують тільки власне «я», а до інших «я» їм байдуже. А дідусь почув хлопчика тому, що став немічним, і його «я» ослабла, з тієї ж причини він не може полагодити вежу. Пастушок відразу запропонував свою допомогу, адже разом було б легше добудувати вежу. Але спочатку йому потрібно хоч щось поїсти. Старий чоловік відмовився від допомоги, бо ніхто не може догодити яянину. А з їжею він також не міг допомогти, тому що тут ніхто не їсть звичну їжу. Яяни харчуються тільки власним «я».
В алегоричній формі письменниця показує нам, як виглядають егоїстичні люди – вони яяни, котрі харчуються власним «я», тобто своїм его. І це его таке велетенське, що яяни, за словами дідуся, майже вічні. Тобто егоїстична людина рідко може змінитися, її впевненість у власній досконалості не дає змоги іншим до неї достукатися.
Вони самі обмежують себе світом власного «я», тому живуть, не помічаючи краси оточуючого світу, відсторонені від суспільства.