В творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про дивне місто Яян, куди не з власної волі потрапляє головний герой, пастушок. Хлопчик упав у провалля, на дні якого виявилося велике місто. Це місце дуже відрізнялося від рідних скель пастушка. Тут височіли різноманітні довгі вежі, біля яких поралися власники. Спроби заговорити з мешканцями міста виявилися марними. І тільки один дідусь вступив у розмову з хлопчиком. Він пояснив, що тут живуть яяни – люди, які харчуються власним «я», вони не чують і не бачать інших. Яяни самі будують свої вежі та не просять нікого про допомогу, бо ніхто їм не може догодити.
Пастушок, зрозумівши, що мешканці міста живуть відсторонено один від одного, не знають нічого, окрім себе, вирішив піти звідси. Але дідусь попередив, що ще ніхто зі справжніх яян не міг вийти з міста. Якось від одного юродивого він дізнався, що місто закривають сім брам, і щоб їх відчинити потрібно сказати одне просте слово «ти», але його не може вимовити жодний яянин. Коли хтось намагається покинути місто (а це буває дуже рідко), і каже слово «ти», воно все одно обертається на звичне їм «я».
Так в алегоричній формі авторка зображує в образах яян егоїстичних людей, котрі не можуть вийти за межі власного «я», і навіть якщо хтось з них пробує допомогти іншим, все одно вони дбають про себе.
Антиподом яян в казці є пастушок. Він добрий, радо допомагає іншим людям. Окрім того, він рішучий, і тому не побоявся ризикнути і пішов до брами, аби спробувати вийти з міста. Хлопчик з повагою звернувся до брами на «ти» - і вона відчинилася. Казка навчає, що доброта і сміливість допомагають знайти вихід зі складних ситуацій.