Автор – Богдан-Ігор Антонич, цікава фігура в українському мистецтві XX століття, дивовижний поет своєї рідної землі – Лемківщини. В його ліриці знаходимо тонкі спостереження за природою, легкий гумор та мудрі думки. Він вдало поєднував у власній творчості традиції давньої української поезії із тогочасними віяннями.
Вірш «Весна» входить до збірки «Зелена Євангелія».
Рік видання: 1938 рік.
Рід – лірика.
Жанр – вірш.
Вид лірики – пейзажна.
Художній напрямок: романтизм, символізм, міфологізм.
Римування: кільцеве (АББА).
Ліричний герой: чутлива людина, яка зростає в гармонії з природою, любить і вміє спостерігати за навколишній світом.
Тематика вірша: єдність людини і природи; опис дивовижної краси навколишнього світу.
Ідея вірша: ствердження рівноцінності людини та природи; наділення природи людськими якостями; заклик до пізнання оточуючого світу.
Художні засоби та прийоми:
1. Інверсія: «Росте Антонич і росте трава», «зеленіють... вільхи», «Дощем квітневим», «дзбан скляний», «мова гайова».
2. Порівняння: небо «мов дзбан скляний» (дзбан – глечик); «зорі-кулі».
3. Епітети: «кучеряві вільхи», «найтайніші слова» (найтайніші – щось приховане від звичайного людського ока); «дощем квітневим», «дзбан скляний», «блакитне небо», «мова гайова».
4. Звертання: «Ой, нахилися... почуєш найтайніші... слова» (звернення до кожного, хто хоче почути природу); «Дощем квітневим, весно, не тривож!»
5. Риторичні запитання: «Хто стовк.... блакитне небо... хто сипле листя..?» (бажання дізнатися таємниці навколишнього світу).
6. Метафори: «листя - кусні скла» (листя уподібнюється до шматочків скла, що падають з неба, яке порівнюється зі скляним дзбаном); «у решето ловити дощ» (намагатися робити щось нездійсненне), «в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі» (так незвичайно автор пояснює появу зірок на небі); «на вільхах місяць розклюють зозулі» (іноді здається, що місяць зовсім близько, десь на верхівках дерев, де його можуть дістати навіть пташки).
7. Обрамлення (художній прийом, котрий полягає у повторі тих самих слів на початку і в кінці твору – таким чином більш яскраво розкривається головна думка). Вірш «Весна» починається та завершується рядком «Росте Антонич і росте трава». Отже, саме ці слова виражають основну думку твору – Антонич (людина) є рівноцінною частиною природи.
Композиція. Вірш «Весна» містить три чотиривірші. В першій строфі говориться про єдність людини та природи і про те, що людина може взнати таємниці природи, якщо навчиться її слухати; в другій строфі – звернення до весни і легка іронія щодо невдалих спроб людини опанувати природу; в третьому чотиривірші – дивовижний опис природи.
Вірш «Весна» вчить читачів любити природу, захоплюватися нею, як рівною собі. Автор показує, що природа таємнича і тільки той її пізнає, хто здатен «нахилитися», прислухатися до неї. Богдан-Ігор Антонич чудово передав своє світовідчуття у цьому вірші.