Ірця була надто твереза дівчинка, щоб за деякий час не перевірити свій комашиний ентузіязм, дядю Комаху та віру свою в нього. Вона підійшла, обдивилась його з усіх боків, обмацала черевики, потягла за штани, торкнулася рукою піджака, обережно, ніби боячись, ніби остерігаючись, що щось може трапитись. Тоді, перевалюючись, сопучи, влізла на лаву, забралась Комасі на коліна, торкнулася щік, зняла окуляри, зазирнула в вічі, розстебнула піджак, обмацала жилетку, краватку, сорочку, зідхнула важко й запитала:
— А ти, дядю Комахо, людина? Комаха не зрозумів:
— Ну, а як же, Ірцю, розуміється, людина. Вона допитувалася:
— Всерйоз людина, чи ти тільки кажеш? Зовсім чи тільки настільки? Вона показала кінець пальця.
— Всерйоз, Ірцю! Цілком всерйоз. Така ж людина, як і ти, як і твої тато й мама!
— Не може бути! — сказала роздратовано Ірця і тупнула ногою.
Вона заперечувала людську істоту Комахи, заперечувала рішуче й категорично.
— Отже, ти не справжня комаха? Чи це ти все тільки навмисне, тільки так?
Що сказати? Як відокремити в собі умовність свого імени й себе як людину? Комаха міг би говорити про ейдотичні смисли, він міг би процитувати останні книжки Лосева і його думки про формули категорій, що входять в тетрактиду «А»: нейменована та іменована істота тотожна зі своїм ім'ям як суцільним видом своєї найменованости і відмінна зі своїм ім'ям як нейменована, але як пояснити дівчинці відмінність особи й імени?
— Я, — сказав він, плутаючись, і плутаючи, і не сподіваючися щось розтлумачити, — я Комаха, тільки я не комаха, а... а так... Ну?..
Ірця зрозуміла його:
— Ти, значить, зовсім не комаха, а просто Пупс!
У цій короткій Ірчиній фразі було сховано досить презирства й іронічного розчарування.
Смішний, товстий, недоладний дядя Пупс! Це був удар у саме серце. Аджеж одне діло приятелювати з таємничим і привабливим своєю загадковою надзвичайністю комашиним татом, і цілком інше — з людиною, подібною до пупса. У пупса товсті щоки, велика голова й вирячені очі, тягнучи за ноги ляльку, Ірця принесла рожевоголового пупса. Вона уїдливо сказала:
— Це ти! Це ти такий! Це пупс малий, а великий дядя Пупс в окулярах — ти сам! Вона бажала помститися, відплатити за розчарування, але вона не була злою дівчинкою. Ні, серце її було сповнене любови, ніжности й всепрощення.
Вона притулилась до колін Комахи й прошепотіла — вона хотіла втішити його:
— Ти не сумуй! Це ще нічого, що ти не комашиний тато, а тільки пупс. Пупс теж гарний, дарма що він смішний і недоладний. Я люблю його! Я дуже люблю тебе, дядю Пупсе!
Розділ II
Комаха-Серафікус-Дядя Пупс звик до дівчинки.
Похмурий дощовий день, коли Ірця не виходила гуляти в скверик, втрачав для Комахи будь-який сенс. Попри всю свою організовану ретельність, Комаха не був гарантований од химерних примх і невизначених настроїв. Бачити щодня Ірцю зробилось для нього потребою.
Дощ ішов три дні. Три дні Комаха не бачив Ірці. Три дні він відчував себе незадо-воленим. Навіть нове число «Archiv fЯr klassische AltertЯmer» не принесло йому втіхи, дарма що там була надрукована розвідка Вілляммовіца-Мюллендорфа, а в одній з рецензій, вміщених у часописі, було згадане його власне ім'я, з посиланням на його книжку «Особливості синтакси грецьких написів у ляпідарних пам'ятках північного Причорномор'я».
Комаха гуляв по вогких доріжках скверика. Можливо, він сподівався дочекатись Ірці, можливо, звичка спочивати в скверику примупіувала його, як завжди, не зважаючи на дощ, висидіти усталені півгодини на лавочці. У скверику він був сам. Патьоки, води текли з доріжок на тротуар і вулицю.
Художник Корвин, високий і тонкий, подібний на розкриті ножиці, з гострим, як у Гоголя, носом, перебігаючи повз скверик, привітався з Комахою.
— Чого це ви, Серафікусе, мокнете під дощем? Комаха сконфужено й стурбовано почервонів.
— Та це я так!.. Я гуляю!
Корвин зник за каламутно-жовтою запоною дощу з думкою про чергове дивацтво Комахи: химерну Комашину витівку — гуляти в дощ...
* * *
Вечір, стіл, лямпа. Перед Комахою розкритий том Фрейзерової «Тhе Golden Bough», німецьке старовинне, початку XIX ст., видання орфіків. Великий грецький словник, компактне видання англійського словника, стопка паперу. Скинувши свої важкі окуляри, Комаха сидить, з головою заглибившись у Фрейзера. Він сперся на лікті й підтримує голову долонями. Фрейзерове тлумачення давньоєгипетської казки про двох братів як переказу про трансформацію й мандрівку душі, здається йому надто недоречним, блідим і натягненим.
Комаха починає шукати в орфіків потрібної йому цитати; він перегортає сторінки, і зосереджена увага розбивається. Він згадує за Ірцю. В нього з'являється думка, для нього зовсім несподівана: «Чому, справді, ні?.. Чому йому не мати дівчинки?»
О десятій годині Комаха повечеряв: з'їв два шматки чорного хліба з шинкою, холодну котлету, що лишилася від обіду, випив склянку холодної води з цукром, — чаю він не пив, щоб не завдавати собі зайвого клопоту: розпалювати примус, наливати гас, — і, з'ївши перед сном ще пару яблук, точно о пів на одинадцяту заснув.
Тієї ночі Комасі вві сні привиділось таке. Неначе вечір, тиша, лямпа, стіл, шафи; неначе усе — як звичайно: книжки, папір, Фрейзер, орфіки, словники, але на підлозі коло грубки стоїть велика емальована миска з гарячою водою.
Великі грубі пальці Комахи несподівано ніжно розвішують на протягненій шворці простирало й білу флянельову сорочку. Ірця — певне, що це Ірця — стоїть голенька, з білою кучерявою голівкою, на скронях волосинки в неї злиплися від поту, бо в кімнаті напалено, й вона сердиться.
— Швидше! Ти маруда! Тільки ти не здумай, що митимеш голову з милом. Комаха розводить руками, а тоді примружує очі й каже:
— А миші?! У дівчаток, що не миють голови з милом, заводяться в волоссі миші, великі, великі, білі й сірі і...
— Що і? Що «і»? — ледве чутно, повторюючи останню інтонацію Комахи, з широго відкритими, здивованими й трохи зляканими очима, шепоче Ірця.
— І виводять маненьких сліпих мишенят.
— Сліпих? А чого вони сліпі? А багато їх буде? Знаєш, що? Хай виводяться. Дівчинка зацікавилась і слухняно сіла в миску, і вода з миски розхлюпалась на ноги
Комасі та на підлогу, і по підлозі розплився брунатний ставок з химерними берегами.
А Комаха тим часом швидко намилив голову. Тоді раптом різкий, крикливий, голосний вий прорізав кімнату. Комаха був навіть зразу відсахнувся, а тоді похапцем почав змивати з голови мильну піну приготованою в глечику водою.
Коли ж він ніс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомічне, тремтяче тільце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в ліжко, в серці Комахи заколивалась така безкрая радість, така гостра й болюча ніжність до цієї маленької купки людського тіла, що він мимоволі прихилився до стінки і притиснув дівчинку до грудей.
...Вечір, тиша, лямпа, стіл, шафа, ліжко. Дівчинку викупано, покладено в ліжко, прикрито теплою ковдрою, і Комаха з серцем, переповненим ніжністю й болем, сідає на маненьку табуретку біля ліжка, щоб розповідати дівчинці, поки вона не засне, казку про солом'яного бичка.
«...Жили-були дід та баба, і не було в них дітей. І сказала дідові дідова баба: «Бач, діду, немає в нас із тобою дітей, а ми вже старі, ото зроби з соломи бичка — буде в нас той солом'яний бичок за дитину» «.
І не Ірці, а самому маненькому Комасі, що лежитьу ліжку, розповідає казку стара нянька, куняючи носом; малий великий Комаха ось-ось засне, йому хочеться спати, але хочеться дослухати до кінця казку старої няні...
Бажання, сховані й притлумлені вдень, прокидаються вночі. У нічних снах вони набувають реальности, й людина пізнає нарешті те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неї невідомим і неуявленим. Коли б люди не бачили снів, може, вони ніколи не довідались би про те, що існує. Тільки у снах розкривається справжній сенс наших бажань.
Бажання й інтереси Комахи ніколи не виходили за рамці лекцій, курсів, тем для студентських доповідей, карток, виписок, нотаток, нових книжок, видавничих проспектів, шрифтів, форматів, палітурок, скриньки з оголошеннями про засідання в будинку Академії, вітрини з новими книжками у книгарні «Книгоспілки», крамничок букіністів та їхнього книжкового барахла.
Тепер несподівано для нього прокинулось незнане досі бажання, бажання — мати дитину! Можливо, воно ніколи б не постало в ньому, коли б не виявилося так ясно й різко в примарах баченого сну. Сон розбуркав те, що досі було притуплене, сховане в глибинах його істоти! Сон підказав бажання, перетворивши його уже на заздалегідь завершене переживання.
Мати дитину?! Це не така проста річ, як може здатися на перший погляд. Щоб мати дитину, треба одружитись!.. Отже, іншими словами, зробити низку вчинків, часто безглуздих, смішних і, кінець-кінцем, недоречних.
Замість робити виписки, збільшуючи свій бібліографічний апарат і поповнюючи картотеку, він мусів би спинити свою увагу на якій-небудь жінці або дівчинці, упевнити себе, що саме ця особа, досі йому цілком байдужа, припала йому особливо до вподоби, і він без неї аж ніяк не може жити, почати ходити з нею до театру, кіна, каварень, тоді одного дня наважитися сказати їй, що він кохає її, зробити їй пропозицію вийти за нього заміж і, нарешті, поцілувати її. Замість сидіти за письмовим столом удома або в бібліотеці, йому довелось би йти десь на побачення, ходити взад і вперед по тротуару, гаяти час і, щохвилини дивлячись на годинника, думати не так про сподівану зустріч, як про те, що він ніяк не встигне своєчасно одіслати до «Archiv fЯr klassische AltertЯmer» обіцяної статті.
Сторінки: 1 2 [ 3 ] 4 5 6 7 8 9 10