Кріпацтво було запроваджене указом Катерини ІІ у 1783 році, тобто на час початку роботи І. Котляревського над поемою «Енеїда» це явище існувало на теренах Гетьманщини та Слобідської України уже більше десяти років. У поемі немає розгорнутих картин про кріпаків та панів, але й лишатися осторонь цієї теми письменник не міг. Тож, як у поемі Котляревського «Енеїда» зображується кріпацтво?
Одним із найвиразніших епізодів у ракурсі цієї проблеми є той, у якому описано острів чаклунки Цирцеї. Троянці дуже злякалися, помітивши його перед собою. Поромщик, сказав, що вони пропадуть, якщо потраплять на цей острів, бо живе там «Цирцея, люта чарівниця і дуже злая на людей». Всіх, хто потрапляв у її володіння, чаклунка перетворювала на звірів. Образ Цирцеї – алюзія на Катерину другу, люди ж, перетворені на тварин, – кріпаки. Не дарма у розповіді про острів та чаклунку є вислови: «Готовте шиї до ярма!», «По нашому хахлацьку строю не будеш цапом, ні козою, а вже запевне що волом».
За допомогою образів тварин І. Котляревський зміг влучно передати сутність кріпацтва: у ярмі люди ставали покірними, виконували найтяжчу роботу. Автор говорить і про тяжку працю кріпаків: «І будеш в плузі похожати, до броваря дрова таскати, а може, підеш бовкуном». До речі, ярмо як символ кріпацтва – традиційний образ в українській літературі.
У першому розділі можна теж знайти згадки про кріпацтво, якщо бути уважним до деталей. Так, щоб підмовити Еола завадити Енеєві, Юнона обісяє дати «дівку чорнобриву». Очевидно, ця дівчина кріпачка. Відомий не один випадок, коли кріпаків продавали, програвали в карти. Пани були впевнені, що з людьми, які «належать» їм, вони могли робити, що завгодно. У згаданому епізоді боги сприймаються як пани.
В описах пекла теми кріпацтва І.П. Котляревський торкається кілька разів. Мабуть, не дарма письменник починає розповідь про пекельні кари з опису мордування панів: «Панів за те там мордовали і жарили зо всіх боків, що людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Іван Петрович «змусив» панів виконувати мужицьку роботу: вони возили дрова, косили на болотах очерет, носили усе це в пекло. За ними приглядали чорти, підганяючи залізним пруттям. І ця деталь не випадкова, адже часто до кріпаків пани приставляли наглядачів з батогами, ногайками, аби ті слідкували за роботою в полі чи деінде.
Страждали у пеклі також пані, які «дівок охочі бить». У цих рядках під словом «дівки» треба розуміти наймичок, служниць. Знущання над ними було поширеним випадком, що відображено й в інших творах літератури, наприклад в «Інститутці» Марка Вовчка.
Але не тільки пани терпіли муки у пеклі. Кріпаки «і панські, і казенні» також туди потрапляли, якщо нагрішили. Цікаво, що в цьому епізоді автор наголосив на тому, що були кріпаки, які належали пану, і ті, котрі належали державі.
Отож, кріпацтво у поемі «Енеїда» І.П. Котляревського не описано детально, проте, звернувши увагу на деталі, символи, розшифрувавши алюзії, можна скласти цілісне уявлення про це суспільне явище.