Поемою «Енеїда» І.П. Котляревський започаткував нову українську літературу, адже це перший твір написаний живою народною мовою. Мова «Енеїди» вражає: вона багата, насичена, яскрава, незвичайна.
І. Котляревський використав у поемі багато синонімів, наприклад: неня, мати, мама, матка; мчить, несеться; почухрав, попхався, приплентавсь.
Нерідко поет використовує кілька синонімів одразу, акцентуючи так увагу на якійсь рисі, дії: «Еней прочумався, проспався», «Еней по берегу попхався,і сам не знав, куди слонявся, аж гульк — і в город причвалав», Дідона «трудяща, дуже працьовита».
Поема переносить читача у XVIII століття, тому у творі використовується застаріла лексика. Є у ньому архаїзми: ралець («Пішла к Зевесу на ралець»), Використовує автор й історизми: очіпок, свита, кораблик, восьмуха, гетьман, пікінер тощо.
Твір бурлескно-травестійний, тому у ньому строкатий шар розмовної лексики: «Нехай лиш відтіль уплітає і Рима строїти чухрає», «Запряг він миттю чортопхайку», «До моря швендайте якраз!». Серед розмовної лексики виділяються звуконаслідування: цвенькати, замекекекав, шокала. Такі слова допомагають увиразнити описи.
Чимало в поемі й вульгаризмів: «А те шепнула сука Геба», «Мовчать! Прескверна пащекухо! … Фіндюрко, ящірко, брехухо!» (Юнона до Венери).
Є в поемі також авторські неологізми, хоч їх не так і багато: лицаркуватий, героїти, дружелюбивий, обезглуздив.
З метою створення іронічного ефекту використовує Іван Петрович старослов’янізми: черв і прах, іскусно, глас, богоугодна, в сіє врем’я, вред, безчувственно, град (місто), зріть (бачити) тощо. До речі, за часів Котляревського старослов’янізми часто використовували у своїй мові спудеї, священники та канцеляристи.
Окремої уваги заслуговують також фразеологізми. І. Котляревський використовує їх для увиразнення описів, емоцій, почуттів: як жениться сич на сові, бісики пускати, пустити ману, дати прочухана, баляндраси понести, розум погубити, тягу дать, занудився, як по болоту кулик; слова так сипле, як горох.
І. Котляревського не дарма називають майстром мовних іграшок. Письменник, наприклад римував античні власні назви з колоритними українськими словами: Трою- гною, Амата – хата, Зевес – пес. Цікавим є такох прийом українізації чужомовних імен: Іул Енейович, Еней Анхізенко, Зевес Сатурнович, Енеєчко.
Неодноразово у творі трапляється мішанина з українських та латинських слів. Цей прийом називається макаронічною мовою. Його автор використовує для створення гумористичного ефекту: «Енеус ностер магнус панус ,і славний троянорум князь,шмигляв по морю як циганус, ад те, о рекс! прислав нунк нас».
Початок четвертої частини поеми дивує читачів незрозумілими словами: «Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить». Це тарабарщина – що-небудь сказане або написане іншою, невідомою чи незрозумілою комусь мовою. Цей прийом дозволив
І. Котляревському показати, як відьма Сивілла може затьмарити розум.
Отож мова поеми І. Котляревського підпорядкована вимогам бурлескно-травестійного напряму, але це не завадило письменнику передати її неповторний колорит.