У людей є різні бажання, але одне спільне – бажання бути щасливим. Проблема в тому, що не всі його однаково уявляють. Питання, у чому полягає щастя людини, порушується і в казці Емми Андієвської «Казка про яян». Письменниця на прикладі казкових героїв представляє різні моделі щастя.
Головний герой – пастушок, який потрапляє в незвичне місто яян. Він цього не планував, а випадково упав у провалля, коли наздоганяв козу, і так там опинився. Хлопець дуже зголоднів і просив їжі у місцевих жителів, але вони не реагували на його ввічливі звертання. Відповів на благання героя тільки один старий чоловік. Він пояснив, чому ніхто не звертає на хлопця уваги. Виявилося, що в місті живуть одні яяни, які знають тільки власне «я», а інших людей не сприймають, і тому їх не можуть почути. Вони не їдять, як прості люди, а будують власні вежі та харчуються своїм великим его. Дідусь був занадто старим, тому його «я» ослабла, окрім того, він не був корінним яянином. Це дало змогу йому почути слова головного героя.
Всі яяни будували вежі поодинці, адже не спілкувалися і не допомагали один одному, бо ніхто не міг догодити яянину. Однак вежі виходили хоч і високі, але недолугі та постійно завалювалися. Яяни знаходили щастя виключно в самих собі, відгороджуючись від всіх. Тому рідко хто хотів покинути місто. Але коли хтось таки намагався це зробити, то все одно не міг відчинити сім брам, які оточують містечко. Секрет був начебто простим – вимовити слово «ти» перед брамою, але жодний яянин не міг цього зробити, заважав величезний егоїзм.
Серед яян виділявся дідусь, який так і не став справжнім яянином, що означає - так і не став справжнім егоїстом. Він потрапив сюди в юному віці. До цього він був юнгою на кораблі, але під час сварки випав за борт і опинився в місті яян. Щоб вижити, він почав також будувати власну вежу. Герой навряд чи вбачав щастя в такому житті, але не міг нічого змінити через брак сміливості. Коли до нього заговорив пастушок, він радо відповів, бо нарешті мав з ким поговорити. Дідусь розповідав про місто, його мешканців, про те, як можна звідси вийти – і нарешті хтось його слухав. А це справжнє щастя – бути почутим!
Головний герой (пастушок) відразу зрозумів, що не зможе стати щасливим в місті яян, адже обмежуватися лише власним «я» було не в його сутності. Хлопчик радо допомагав іншим: рятував козу, ризикуючи собою, взяв із собою дідуся, коли відчинив браму. Для головного героя щастя – це можливість робити щасливими інших істот. Як бачимо, в кінці казки герой винагороджується за свою доброту – отримує мішок самоцвітів. Авторка показує те, що людина з альтруїстичним розумінням щастя заслуговує і на власне щастя. Хоча взявши до уваги, яким є головний герой, то можна домислити, що він поділиться або віддасть нагороду нужденним.
В казці показані різні варіанти, в чому полягає щастя. Для одних – це любов до себе, а для інших – любов до близьких. Змальовуючи напівзруйновані вежі яян письменниця натякає на оманливість їх щастя, тому що справжнє щастя не може обмежуватися власним «я», людині завжди потрібна інша людина, щоб отримати чи надати допомогу, а також слухати та бути почутим!