В творі «Казка про яян» Емми Андієвської порушена тема егоїзму та альтруїзму. Герої не мають імен, тому що вони уособлюють собою різні світобачення.
Головний герой казки пастушок після падіння у провалля потрапляє до дивного міста. Воно здається величезним, всюди стоять довгі вежі, різні за формою. Біля кожної будівлі стоїть власник і лагодить її, тому що всі вежі завалюються. Хлопець підійшов до одного чоловіка з проханням дати трохи їжі, але той нічого не відповів. Так само було з іншими мешканцями міста, вони всі його ігнорували. І лишень один старий чоловік заговорив із пастушком. Він розказав, що населення цього міста – яяни, які знають тільки власне «я», і тому не можуть відповісти на запитання іншої людини. Вони будують вежі власноруч наодинці, тому що вважають, що ніхто не знає, як це робити, краще за них. Як наслідок – вежі завалюються, але це не спонукає яянина звернутися по допомогу, він все одно впевнений, що робить добре. Так виглядає егоїзм – надмірна самовпевненість, любов до себе і байдужість до інших. В образі яян зображені егоїстичні люди, які не роблять добра нікому, навіть собі. Адже ігнорування інших людей призводить до відчуженості, самотності, не вміння слухати обмежує їх досвід, надмірна любов до себе не дає побачити красу навколишнього світу.
Яяни не можуть вийти за рамки свого «я», саме тому ніхто з них не може покинути місто. Для того, аби відчинити міські ворота, потрібно вимовити перед ними слово «ти», але його не можуть сказати яяни, бо знають тільки «я».
Єдиний з яян, хто зумів відповісти на запитання пастушка, був не справжнім яянином. Дідусь розказав, що потрапив сюди в юності після сварки на кораблі, де працював юнгою. Він змирився з тутешнім життям, але природна доброта не дала йому повністю обернутися на яянина. Хлопчик побачив, що дідусь добрий і допоміг йому вийти з міста.