Світ потерпає від глухоти, кожен чує лише себе – такі думки виникають після прочитання сумної казки Емми Андієвської «Говорюща риба». Спілкування – це не тільки обмін інформацією, а справжнє мистецтво, якому слід вчитися, щоб не повторити долю головних героїв. Потрібно не просто чути, а вміти слухати інших людей.
Так чому ж це так важливо? Щоб зрозуміти важливість спілкування, звернемося до сюжету казки. Жила собі в великих водах незвичайна рибка, яка вміла говорити, чим дуже відрізнялася від сородичів. Все її оточення, включаючи родину, негативно ставилося до захоплення мовою. Адже це суперечило їх звичаю мовчати. Вони вважали, що поважним рибам не гоже відволікатися на теревені, а насправді вони просто боялися чогось нового, їх лякала думка бути не такими як всі. І тому поява неординарної сміливої риби їх дуже дратувала. В решті решт рибна громада вигнала «білу ворону» з води на берег.
На березі риба познайомилася і потоваришувала з рибалкою. Двоє здавалося б несумісних істот відчули душевну близькість, яку не відчували в своєму оточенні. Риба нарешті знайшла співрозмовника, якому не набридали її розмови, а рибалка ділився з рибою своїми турботами і радів, що його слухають.
На жаль, чоловік був нещасливим у подружньому житті, бо жінка не стала йому другом. Він жалівся, що дружина ніколи не слухає його, хоча насправді не потрібно «шукати скарбу там, де ти його не закопав», адже чоловік і сам не слухав дружину. Через невміння слухати один одного обидва були нещасні. Через таку глухоту постраждала і головна героїня.
Якось рибалка запросив рибу в гості, і вона погодилася. Він наказав дружині приготувати смачну їжу до приходу приятеля, але забув попередити, що приятель – це риба. Коли говорюща риба прийшла у дім, то господаря ще не було, а господиня заклопотано поралася на кухні. Головна героїня ввічливо привіталася, але відповіді не було, адже жінка її не почула, бо голосно розмовляла сама з собою. Риба кілька разів зверталася до «глухої» господині, але даремно, тому вона вирішила піти з дому. Та раптом жінка вгледіла рибу і подумала, що то вилов чоловіка. Вона схопила її і кинула на сковорідку.
Так банально завершилась історія незвичайної риби через душевну глухоту іншої істоти і через власну необачність. Також вина в участі рибки лежить і на чоловіку. Він так переймався обідом і тим, як покличе приятелів, щоб показати їм свого друга-рибу, що забув про безпеку друга. Звикнувши не слухати дружину, чоловік і на цей раз не слухав її відповіді, коли сказав про приятеля, а пішов до магазину. Якби він не злегковажив і сказав жінці, що друг – риба, то вона не сприйняла б її за вилов і кінець казки міг би бути іншим. В деякій мірі винна сама риба, адже не можна сподіватися, що серед чужих ти так легко станеш своєю, скоріше за все тебе просто з'їдять.
Казка вчить, що потрібно вміти слухати людей, адже це запорука гарних відносин і може вберегти від неправильних вчинків і тебе, і оточуючих.