«Казка про яян» Емми Андієвської – це не проста фантастична історія, адже в ній порушуються важливі соціальні проблеми. На прикладі героїв ми бачимо, якими бувають люди: добрими та байдужими; альтруїстичними та егоїстичними; малодушними та сміливими. Після прочитання казки у читачів виникають питання до самих себе, наприклад: чи схожий я чимось на яянина?
Для початку пригадаємо, а хто ж такі ці яяни? Головний герой казки (пастушок) потрапляє випадково до дивного міста, де мешкають одні яяни. Вони не звертали ніякої уваги на хлопчика, тому що сприймали тільки власне «я», а до інших їм було байдуже. Яяни постійно будували вежі самотужки, і ті постійно завалювалися. І це не дивно, бо тяжко самому збудувати щось міцне, проте яяни цього не розуміли і не просили допомоги, тому що ніхто не міг догодити яянину. Пастушок був добрим та цілеспрямованим, тому зрозумів, що не зможе жити в такому місці, де всі самотні, бо не сприймають нікого, крім самих себе. Тому він знаходить вихід з міста і допомагає дідусю, єдиному, хто з ним тут спілкувався.
Отже, яяни – це образ егоцентричних людей, яким байдуже до інших. Казка показує на прикладі цих героїв, що бути такими погано, навіть для них самих. І навпаки, доброта головного героя винагороджується. В кінці казки він отримує мішок самоцвітів.
Незважаючи на те, що більшість людей розуміє, що егоїстичність – негативна риса характеру, все одно важко її в собі подолати.
Чи схожа особисто я чимось на яянина? Думаю, іноді так буває. Наприклад, коли знайомі просять про послугу, а в мене інші справи, то я їм відмовляю. Також під час розмови я можу так захоплено розповідати про щось своє, що не даю сказати іншим і слова. Але я розумію, що так не можна і намагаюсь більше слухати, а не тільки говорити. Я вважаю, що потрібно поважати інші «я», але також цінувати і власне. Іншими словами, треба допомагати тим, хто дійсно потребує, але не давати використовувати свою доброту нахабним людям.
«Казка про яян» справила не мене сильне враження. Я зрозуміла, що егоїстичність шкодить не тільки іншим, але і самим «яянам». Вони самотні, хоч і не завжди це розуміють, в них немає справжніх друзів, тому що дружба будується на взаєморозумінні, підтримці один одного. Їх «вежі» недолугі, адже без допомоги інших важко збудувати щось міцне. Тому потрібно вчасно помічати в собі «яянина» і боротися з ним.
Від кожної людини залежить, чи зуміє "я" сказати "ти", чи відчиниться брама до прекрасного світу гармонійних людських стосунків.