Г. Сковорода пише свою знамениту першу частину збірки “Байки харківські” приблизно в 1769 році (15 байок), друга частина була створена в 1774 році в Бабаях, саме тоді автор надіслав 30 байок своєму приятелю Ф. Панкову.
У листі-посвяті Сковорода висловлює свою думку щодо жанру байки. У збірці він продовжує традицію Антонія Радивиловського, давніх поетик та риторик, разом з тим виступає в ролі новатора. Г. Сковорода вказує на нові аспекти та ідейно-тематичні ідеї жанру байки.
Перша та друга частина мають певні відмінності у жанровому плані, розглянемо їх. У перших 15 творах мораль подається дуже стисло, кількома афористичними реченнями, а от в наступних вона є розгорненим міркуванням, яке за глибиною філософської думки наближається до трактату. Оповідна частина перших становить маленьке оповідання, а других – короткий діалог.
Форма байки дає змогу не тільки висловлювати свої філософські погляди та суспільно-політичні ідеї, а й слугує втіленням практичної моралі. Автор прагне у свої творах актуалізувати такі почуття, як дружба, любов, розум, позитивні людські риси. Він намагається донести до читача, що все зовнішнє (краса, багатство, високі посади та звання) не вічне, тільки внутрішня краса та моральні якості визначають людину та її значення. Тільки чесність, доброта, працьовитість можуть прикрашати.
У байках “Ворона і Чиж”, “Діамант і Смарагд”, основними персонажами яких є селяни, навчають нас судити про людину не за зовнішніми ознаками, а за її справами, вчинками та думками. У текстах “Вдячний Еродій” та “Убогий Жайворонок” висміюється дворянство, раболіпство панів та іноземщина.
Байка “Олениця та Кабан” повертає нас до ідеї “сродної” праці, яка відповідає природним потребам людини і приносить насолоду та щастя. Ряд творів прославляє дружні стосунки між людьми, вірність, готовність прийти на допомогу: “Собака та Вовк”, “Жайворонок і Дрозд”. У байці “Собака та Вовк” автор називає пастухів античними іменами, що є алюзією до тогочасної традиції байкарства. Собаки не погоджуються на дружбу з Вовком, хоч той розповідає їм про своє знатне походження. Заводячи дружбу, треба бути чесним та справедливим, не можна ні в якому разі обманювати та завойовувати таким чином прихильність.
У байках Сковорода показує, як згубно впливають на людину сластолюбство та честолюбство, автор вдається до протиставленнях справжніх та фальшивих цінностей, показує, наскільки безглуздим є багатство, маєтки та гроші, коли ти нещасливий в серці та в душі. З’являються образи зажерливих чиновників, панства, яке прагне слави та ганяється за чинами.
Отже, «Байки Харківські» – збірка, яка показала нову інтерпретацію уже відомих сюжетів з античності та класицизму, а також абсолютно нові та цікаві розробки власне Григорія Сковороди. Автор звертається до вічних тем: дружби, любові, стосунків між людьми, розповідає, за що цінують людину та як цього досягти, а яких рис та проявів треба уникати. Проблемно-тематичне поле дуже широке, варто відзначати різноманітність інтерпретації сюжетів.